Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Реакція Кремля на кіноповість, як відомо, була негативною: «… моя повість “Україна в огні” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники, перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика»[1025].
Оскільки у психоаналізі відносини з батьками є лакмусовим папером для характеристики творчої особистості, то закономірним у творчій психології Довженка, який являв собою архетипного митця, є особливо любовне ставлення до батька і матері, до родоводу свого, яке він представив в автобіографічній повісті «Зачарована Десна». Цікавим фактором біографії Довженка є позиція його батька у часи сталінізму, про яку він писав у «Щоденнику» від 26 листопада 1943 року: «батько, умираючи від голоду в Києві, не вірив у перемогу Сталіна у війні, вважаючи, що Сталін не вмів правити, не вміє також воювати, а лише несе загибель Україні». В Україні відбувалися основні бездарні сталінські бої Другої світової війни, тому батько Довженка гнівно проклинав Сталіна. Це були, згадував Довженко, прокльони «безупинні і повні страждань і розпачу»[1026]. Пригадуючи батькове життя, що нагадувало «цілий роман, повний історичного смутку і жалю», Довженко зауважував: «Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішньо на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік»[1027]. У щоденнику Довженка символічно увиразнюється протиставлення благородного українського батька (морально і духовно авторитетного) імітатору Сталіну. Отже, психологічно закономірна і стійка моральна синівська позиція Довженка в часи сталінізму.
Заборона кіноповісті «Україна в огні» була невипадкова, адже автор її на той час був митцем зі світовим іменем, який дав комунівській імперії українське поетичне кіно. У 1928 р. Довженко зробив фільм «Звенигора», вперше у світовому кіно поєднавши міф, хроніку та історію. Про нього згадували із захопленням видатні кінодіячі того часу, а Чарлі Чаплін писав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка»[1028]. Фільм «Земля» (1930) справив неабиякий вплив на становлення кінематографії у Франції та Англії. Довженко був також першим майстром ігрового кіно.
Головною провиною Довженка в кіноповісті про війну вважали те, що він посмів вирізнити Україну з Радянського Союзу і повернути національну свідомість до принципу реальності. Режим потребував такого тексту про війну, який би не вирізняв Україну, а навпаки підтвердив її неіснування як окремої сутності, а також критично засуджував війну фашистів і романтично прославляв сталінську війну. Тобто потрібне було таке фальшиве мілітаристське письмо, якого прагнув уникнути моральний, релігійний, правдивий творець Довженко. Існував політичний запит на блазнюючу посередність, здатну видати бажане для влади за дійсне, тотально зігнорувавши принцип реальності. Ця роль випала О. Гончару, який змоделював український соцреалізм на матеріалі Другої світової війни.
Для психоаналізу «Прапороносці» особливо цікаві, оскільки позиція їх автора, який виховувався у сталінській ідеології, емоційна, тому несвідоме видає всю свою сутність. Якщо «Україна в огні» Довженка — це текст, написаний свідомим автором, то «Прапороносці» — це маргінальна література, тобто текст, який писався для масової посередності несвідомим блазнем. Тому психоаналіз творчості О. Гончара як класика українського соцреалізму, що виявляє страхітливе національне несвідоме, є на сьогодні актуальною методологічною проблемою[1029].
1025
Там само. — С. 197—198.
1026
Там само. — С. 198.
1027
Там само. — С. 199.
1028
Довженко і світ: Творчість О. П. Довженка в контексті світової культури. — К., 1984. — С. 104.
1029
Див.: Зборовська Н. Феномен Олеся Гончара як методологічна проблема // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики твору): Зб. наукових праць. — Дніпропетровськ, 2004. — Випуск 4. — С. 28—34.