Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Отже — далекозорі австрійські політики зрозуміли, що в майбутніх європейських кон’юнктурах український нарід буде важним та значним складовим чинником. І відтоді австрійський монарх і австрійський престолонаслід-ник почали виявляти ласкавіші відносини до українства, хоч попереду австрійський імператор замість відповіді сказав українській депутації: Adieu, meine Herren. Відтоді й правительство почало задовольняти справедливі до-могання українського народу. Поляки довго низводили українське питання на ступінь краєвого, місцевого дрібного значення, але великими зусиллями, витривалістю та постійністю зуміли австрійські українці надати своїм національним змаганням державного значення.
Тепер Австрія пильнує полагодити українське питання не в напрямі за-давлення, як хотіла колись, але в напрямі задоволення українських вимог. Не можемо, отже, зрозуміти, через що се лютить російських україножерів? Адже їм повинно бути приємно, що імператор-німець по-людськи обертається до українського народу, що слов’ янський нарід йде шляхом розвиту і що сьому розвитові сприяє як старий імператор, так і його наслідник. Невже російським україножерам було б приємніше, коли б австрійське правительство примушувало українських дітей до німецької чи польської школи. А очевидно так, бо вони аж скаженіють, чуючи, що на австрійській Україні не тільки народні школи, але й гімназії мають українську мову викладову і що незабаром там у Австрії буде Український університет!
Невже російським україножерам було б приємнійше, коли б українці були в Австрії й досі рабами Польщі та паріями землі? А очевидно так, бо вони впадають в лютість, чуючи, що українці « займають значні посади по міністерствах».
Де коріння сієї безмежної ненависті до українського народу? Відки випливає ся смертельна злість, що їй і кінця не видко? А тим часом, незважаючи на сю ненависть та злість до нас, український нарід у Росії був і є лояльним. Коли ми про щось жалкуємо, то се про те, що російські політики занадто короткозорі і не можуть зрозуміти, що український рух треба зробити могутньою силою Росії, бо більша частина українців живе в Росії. В боротьбі Германії й Австрії проти Росії, в боротьбі німецького світу з слов’янським світом рішучу роль відіграє нарід український, але не народи польський та чеський.
Се вже зрозуміли політики австрійські, але не розуміють політики російські, на превеликий жаль. Австрія перетворюється на слов’янську державу, починає все більше проводити слов’ янську політику, стає небезпечною конкуренткою Росії. В інтересах Росії сю політику перехопити... В руках Росії величезний об’єкт сієї політики — український нарід. Треба зробити його активним, а се можна зробити через національну освіту, через задоволення людських потреб і домагань, як се робить вже Австрія.
Хто перешкоджає, щоб осередок української освіти був не в Австрії, але в Росії? Хто перешкоджає, щоб не один, але три університети українські були засновані в Росії? Хто перешкоджає, щоб українство зробилося, кажучи мовою україножерів, не австрійською, але «російською інтригою»? Хіба се натурально, що «німецька» Австрія відноситься терпиміше до розвиту українського народу, аніж «слов’янська», та ще й «[нерозб.]ская» Росія? І хіба б ми не були щасливі, коли б ми могли укупі з великоросами як рівні, як брати, продовжувати той великий історичний процес, який зробив Росію найбільшою слов’ янською державою, в якому наші предки прийняли таку значну й велику участь.
Не наша вина, що нас одпихають і що нас зневажають. Не наша вина, що україножери [нерозб.] хочуть смерті нашого народу, аніж його розвиту, [не-розб.] не наша вина.