Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Релігійний геній єврейського народу, згідно з аналізом Фройда, проявився у створенні перешкоди для подібного перверсивного збочення несвідомої народної психіки, поєднавши монотеїзм із забороною на створення образу Бога, що вело до визнання переваги мислительського процесу над чуттєвим сприйманням. Такий монотеїзм носив свідомий характер і запобігав перетворенню релігії «реалістичного» Отця на релігію «романтичного» Сина. Аналізуючи конфлікт принесеного з Єгипту чистого монотеїзму з християнством, З. Фройд зазначав, що головним змістом християнства стало примирення з Богом-отцем, викуп здійсненого над ним злочину, але Син, який взяв на себе цей злочин людства, сам став поряд з Отцем: «Виходячи з релігії Отця, християнство стало релігією Сина. Фатуму неминучого усунення Батька воно не уникло»[1021]. Українська реальність часів сталінізму символічно (в літературних текстах) й трагічно (в конкретних автобіографічних історіях) проявила цю небезпеку романтичного монотеїзму, коли несвідомо й одержимо приймається ідея отілеснення Бога, витісняючи Бога-отця.
Ідеал-Я, з погляду психоаналізу, веде до розуміння психології мас, оскільки він виявляє не лише індивідуальний, але і соціальний характер, символізуючи ідеал сім’ї, класу, нації. Ерогенний механізм несвідомого соціального проектування часів сталінізму виявився таким чином, що, крім нарцистичного лібідо маргінала, яке брало участь в утворенні ідеалу Я, він захопив і «велику кількість гомосексуального лібідо даної особи». Незадоволення у зв’язку з нездійсненням праведного ідеалу Я звільнило гомосексуальне лібідо, яке мало продукувати провину і соціальний страх. Оскільки усвідомлення національної провини є бажаним для імперської реальності, то необхідно було активізувати всезагальний механізм несвідомої провини, зокрема і гомосексуальної. Невипадково більшовицьке законодавство спочатку відкинуло статтю часів російського царату про покарання за чоловічий гомосексуалізм, а через п’ятнадцять років знову запровадило (ув’язнювали від трьох до п’яти років) — соціальна перверсивність стала очевидною. Однак з перверсивністю можна боротися лише духовним шляхом, але коли вся соціальна система перверсивна, то доводиться застосовувати авторитарне покарання.
Перверсивна едіповість, що поставала на основі отілеснення Бога в образі вождя, виразила страхітливу психічну трансформацію національного характеру, що символічно проявилася у прозовому дискурсі цього часу.
Прозовий український соцреалізм
Найяскравіше перверсивну семантику українського соцреалізму демонструє проза, в якій оприсутнюється механізм едіпової симптоматики у національній психології періоду сталінізму. Класичним прозовим текстом українського соцреалізму є «Прапороносці» (1946) О. Гончара, аналізувати який необхідно в його першій редакції, щоб побачити, як національне блазнювання химерно комбінується, виявляючи «сталінський» дух часу. Для аналізу цієї комбінації у контексті сталінізму варто звернути увагу на ситуацію, в якій постали «Прапороносці» О. Гончара як текст про Другу світову війну.
Одним із першим українських творів про ці події була кіноповість О. Довженка «Україна в огні» (1943). У щоденнику від 28 серпня 1943 року він зазначав, що прочитав кіноповість М. Хрущову і той пообіцяв її надрукувати російською та українською мовами, оскільки в Україні її боялися друкувати. Довженка війна вражала своєю несвідомістю й аморальністю: на основі активізованих потягів до вбивства солдати звикали до кровопролиття і ненависті. Тому він інтенсивно рефлексує над страхітливою психологією українських чоловіків, які прийдуть з війни, навчившись нарешті вбивати: «Війна знижує трудові навики людини. Розслаблена дисципліна, неповага до життя свого й чужого. Поспав, повоював. Од втрати трудових навиків потім бандитизм, крадіжки і т. ін.»[1022]. У грудні того року Довженко занотовує, що українська цензура насторожено ставиться до «України в огні»: «бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями»[1023]. Довженко-романтик, прозріваючи від оголеної реальності війни, повертав у мистецтво принцип реальності, який насторожував владу та її українських «вірних псів». Повернути в українську літературу принцип реальності — такою була головна її проблема протягом всього XX століття. Довженко, як ніхто інший, на початку 40-х років усвідомлював це. У реалістичності свого бачення він опонував Ю. Яновському, який перетворився на вірнопідданого блазня[1024].
1021
Фрейд З. Моисей и монотеизм. — С. 77.
1022
Довженко О. Щоденник 1941—1956 // О. Довженко. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, фольклорні записи, листи, документи. — Харків, 1994. — С. 192.
1023
Там само. — С. 193.
1024
Там само. — С. 194.