Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Релігійний геній єврейського народу, згідно з аналізом Фройда, проявився у створенні перешкоди для подібного перверсивного збочення несвідомої народної психіки, поєднавши монотеїзм із забороною на створення образу Бога, що вело до визнання переваги мислительського процесу над чуттєвим сприйманням. Такий монотеїзм носив свідомий характер і запобігав перетворенню релігії «реалістичного» Отця на релігію «романтичного» Сина. Аналізуючи конфлікт принесеного з Єгипту чистого монотеїзму з християнством, З. Фройд зазначав, що головним змістом християнства стало примирення з Богом-отцем, викуп здійсненого над ним злочину, але Син, який взяв на себе цей злочин людства, сам став поряд з Отцем: «Виходячи з релігії Отця, християнство стало релігією Сина. Фатуму неминучого усунення Батька воно не уникло»[1021]. Українська реальність часів сталінізму символічно (в літературних текстах) й трагічно (в конкретних автобіографічних історіях) проявила цю небезпеку романтичного монотеїзму, коли несвідомо й одержимо приймається ідея отілеснення Бога, витісняючи Бога-отця.

Ідеал-Я, з погляду психоаналізу, веде до розуміння психології мас, оскільки він виявляє не лише індивідуальний, але і соціальний характер, символізуючи ідеал сім’ї, класу, нації. Ерогенний механізм несвідомого соціального проектування часів сталінізму виявився таким чином, що, крім нарцистичного лібідо маргінала, яке брало участь в утворенні ідеалу Я, він захопив і «велику кількість гомосексуального лібідо даної особи». Незадоволення у зв’язку з нездійсненням праведного ідеалу Я звільнило гомосексуальне лібідо, яке мало продукувати провину і соціальний страх. Оскільки усвідомлення національної провини є бажаним для імперської реальності, то необхідно було активізувати всезагальний механізм несвідомої провини, зокрема і гомосексуальної. Невипадково більшовицьке законодавство спочатку відкинуло статтю часів російського царату про покарання за чоловічий гомосексуалізм, а через п’ятнадцять років знову запровадило (ув’язнювали від трьох до п’яти років) — соціальна перверсивність стала очевидною. Однак з перверсивністю можна боротися лише духовним шляхом, але коли вся соціальна система перверсивна, то доводиться застосовувати авторитарне покарання.