Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Український соцреалізм виявив неподоланий едіпів комплекс масової посередності, або національного блазня, на якого розраховував оновлений російський імперіалізм. Адже істинна національна геніальність, що розбудовується як пошуковий філософуючий індивідуалізм, шукатиме духовного батьківства у національному (архетипному) або релігійному світі, як це відбувалося у психобіографії Фройда, творчості Франка, які ідентифікували себе з Мойсеєм. Натомість український письменник-блазень епохи сталінізму, маючи низьку творчу спроможність, виражав бажання несвідомої масової людини у самореалізації. Тому психотичний український «син» В. Сосюра оспівує батьківський ідеал цієї національної посередності в образі Леніна, який «завжди, завжди між нами»: на маніфестаціях, у боях за батьківщину, серед республік-титанів, а Сталіна подає як рівноцінного брата Леніна за аналогією до «банди братів»:
Фігура Сталіна з допомогою романтизованого уявлення подається як ідеальний символ Держави, втілення Над-Я, що синтезує також материнські риси, тому фігурує як родинне велике, батьківське серце: «Коли серця мільйонів злить в одно — / Твоє це серце буде, рідний Сталін!»[1007]. Українский поет-блазень, виступаючи посередником між Сталіним та українським народом, імітує голос несвідомого українського народу: «Прийми цей спів щасливого народу. / Прийми його у сонячний цей час, / Щоб він гримів про тебе яснодзвонно. / Ти світиш нам, ведеш в майбутнє нас, / Віків маяк і слава міліонів»[1008].
Поему «Христос» В. Сосюра напише через декілька років після перебування у психіатричній клініці. Закономірно, що від такої сюрреальності, якою була незбагненна для прозріваючого національного суб’єкта комунівська сталінська імперія, плутається свідомість: стани прозріння виявляють хистке місце поета серед масової посередності, яка на неусвідомленому рівні за відсутності потреби вищого духовного авторитету прагне Сталіна. У 1944 р. Сосюра пережив одержиме прозріння, написавши «Любіть Україну», де романтично пов’язав національний ерос з патріотизмом: «Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну»[1009]. Ці слова, як поезія загалом, не те що не вписувалися у дискурс сталінської «патріотичної» риторики, яка не передбачала вирізнення України, але й виявляли сильне національне пригнічення. Тому В. Сосюрі потрібно було або імітувати божевілля, або він насправді божеволіє, про що свідчить поема «Христос». Прагнучи виплутатися з явно невротичного роздвоєння (між релігійною ідеєю і безбожною комунівською ерогенністю), він створює цю психотичну поему з характерною емоційною плутатиною. Поема постає як інтерпретація Христа у світлі більшовицької ідеології, тобто правомірно було б її назвати «Більшовицький Христос». Тут син Божий як «усіх віків омріяна зоря» не є Учителем монотеїзму, а комунівцем і коханцем. Закономірно, що у психотичного поета (коли активізується несвідоме) йдеться про ерогенну деміфологізацію релігії, оскільки романтичний суб’єкт одержимий неусвідомленими лібідозними потягами. Він символічно звертається до кохання Марії, матері Христа, з невідомим чоловіком, вважаючи, що внаслідок цього палкого і ніжного кохання, яке символізувало єдність любові і сексуальної пристрасті, з’явився син Божий: «О золотий кохання серцетрус, /коли душа од щастя пломеніє… / Його нема. І лиш Ісуса очі, / такі ж, як в його…»[1010]. Так Сосюра у поемі «Христос» буквально продовжує шевченківський мотив Богоматері як таємничої Покритки. Інший ліричний сюжет у поемі стосується кохання Марії Магдалини до Христа. Тут Сосюра розбудовує любовний трикутник: Іуда як «давній коханець» Марії заздрісно вистежує свого суперника Христа, «продає» його за тридцять три гривеники, кожний з який символізує рік життя Ісуса.
1006
Сосюра В. Сталін // http://www.poetyka.uazone.net/default/pages.phtmlplace=sosura&page=sosura34
1007
Там само.
1008
Там само.
1009
Сосюра В. Любіть Україну // В. Сосюра. Поезії. — К., 1975. — С. 147.
1010
Сосюра В. Христос // В. М. Сосюра. Вибрані твори: В 2 т. — К., 2000. — Т. 2. Поеми. Роман. — С. 52.