У задзеркаллі 1910—1930-их років

Ліля Брік, близька подруга В. Маяковського, покінчила з собою в старості через перелом шийки стегна. Будучи смертельно хворим, хотів застрелитися М. Булґаков, спонукаючи дружину дістати йому револьвер. Наклав на себе руки невигойно хворий на туберкульоз відомий супротивник В. Леніна меншовик Ніколай Чхеїдзе. Французький революціонер Поль Ляфарґ і його дружина Лаура (дочка Карла Маркса) сприйняли старість як хворобу. Відчувши старечу неміч, вони прийняли отруту.

Схожа на невиліковну хворобу також нещаслива любов. Восени 1921-го року кинулася в Неву з Тучкова моста Настасія Чеботаревська, ружина письменника Федора Сологуба. «Я знаю, чому загинула Настя, — казала з цього приводу А. Ахматова. — Цього ніхто до пуття не знає, а я знаю, як усе це було і чому. Вона психічно занедужала через невдалу любов. Їй тоді було років сорок два, вона закохалася в людину холодну, байдужу. Він спочатку дивувався, часто одержуючи запрошення до Сологубів. Потім, коли довідався про почуття до нього Настасії Миколаївни, перестав там бувати. Вона тягла мене до себе в кімнату й говорила, говорила про нього без кінця, годинами. Іноді вона одягала білу сукню і йшла до нього звірятися в коханні… Востаннє я бачила її за кілька днів до смерти: вона проводжала мене… Усю дорогу вона говорила про свою любов — ні про що інше говорити вже не могла. Коли вона кинулася в Неву, вона йшла до своєї сестри. Це було точно встановлене, що вийшла вона з будинку, щоб піти до сестри, але, не дійшовши два будинки, кинулася в Неву».

У житті письменника Алєксандра Гріна, який, крім творчого доробку, мав також терористично-есерівське минуле, існувала хай не самогубна, але не менш кривава історія. Прототипом героїнь кількох оповідань Гріна була Єкатерина Бібергаль, дочка народовольця, також революціонерка — саме з тих, що не вагаючись віддавали життя за терор. Натурально, письменник упадав за нею. Вони то сварилися, то мирилися, і якось під час сварки Грін вистрілив у коханку з револьвера. Куля пробила лівий бік, але дівчина залишилася жива.

Поет-імажиніст Вадім Шершеневич також закохався у 1920-их в акторку Юлію Діжур, яка відповідала йому взаємністю. Під час чергової сварки він пішов геть, заявивши, що ніколи не повернеться. У такий спосіб поет хотів провчити дівчину. Нещасна кілька разів телефонувала до нього, але безрезультатно, після чого вистрілила з револьвера собі в серце. «Трагічно загинула людина, яку я любив, — значив згодом В. Шершеневич. — Про смерть я довідався з газет, і ще кілька днів після смерти цієї жінки я одержував від неї, уже мертвої, листи. Листи з Києва до Москви йшли довше, ніж куля від дула до скроні».