У задзеркаллі 1910—1930-их років

Тож М. Хвильовому, що, як майже всі в Будинку «Слово» у Харкові 1930-их років, перебував у мареві «ночей Гофмана», було не до написання роману на соцзамовлення. Замість цього у день самогубства, а саме 13-го травня, письменник запросив колеґ до себе додому нібито на читання роману, а насправді на чергову пиятику. «— Сьогодні моє любиме число — 13. Отже, сьогоднішній день мусить принести нам якусь приємну несподіванку. Як ти гадаєш, що це має бути?» — виношував свій задум М. Хвильовий у «Вступній новелі».

У результаті дружнього «чаювання» М. Хвильовим у стані афекту було остаточно прийнято рішення «замінити» роман на творчий акт іншого зразка, а саме — на самогубство. «Зараз я вам покажу, як треба романи писати!» — нібито гукнув він, ідучи по рукопис.

«За хвилину товариші почули постріл, — згадувала В. Губенко-Маслюченко, дружина О. Вишні. — Вони навіть не зрозуміли, що це за звук… Так ніби впала якась дерев’яна полиця. Коли вбігли до кабінету, Микола ще тріпав головою, ніби хотів витрясти із скроні той шматочок свинцю, який всадив собі в голову, і затих…»

Також А. Куліш, дружина драматурга М. Куліша, значить, що в М. Хвильового «рука з кольтом впала і кольт випав», хоча з історії «червоних» самогубств знати, що користувався М. Хвильовий «бравнінґом», як його прототип з оповідання «Редактор Карк». До речі, паталогічна манія самогубства була наскрізна у творах М. Хвильового. Так, Анарх у «Санаторійній зоні» шукав револьвера, щоби позбутися тягаря чекістського минулого. Згодом він, як і хлопчик Хлоня, втопився. Так само рішучо вішалась молода чекістка Мар’яна в оповіданні «Заулок». У столі редактора Карка лежав бравнінґ, що схиляв його до думки покінчити з собою («Редактор Карк»). Фатальна думка щодо втечі в небуття бентежила також комісара Сайґора («Пудель») й опозиціонерку Спиридонову («В лябораторії»). Про «кулю собі в лоб» розводився й Карамазов у «Вальдшнепах».