У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Натомість сучасна історіографія їдла з питвом щоразу повниться рефлексіями на тему того, як «я видал, как барин едал». І мало кому ходить за порівняльну аналізу спожитого у різні соціокультурні епохи. Адже це, між іншим, дозволяє визначити ту межу, що чітко розрізняє період дорадянського й тоталітарного існування будь-якої культури. Ось як, наприклад, відблискує столове життя одного з представників буржуйського роду Ґоліциних, а саме — Михайла Ґоліцина, який був свого часу повітовим головою дворянства, потім гласним Московської міської Думи від проґресивної партії, міністром, а після жовтневого перевороту більшовиків служив у Народному банку, сидів у тульській в’язниці, по виході на волю й поверненні до Москви працював економістом у Держпляні, а після звільнення допрацював у Дмитрові й помер 69-річним у 1942 році в Москві.
Оскільки «с веком державным я был лишь ребячески связан», як значив О. Мандельштам, то спогадують зазвичай про дитинство. Тим паче, якщо воно минуло за колишніх панських часів, адже за «незалежної», наприклад, епохи, коли автор сих рядків зустрічався в 1991-му році з нащадками роду Ґоліциних з нагоди «дворянської» справи, мовити, властиво, вже не було про що. Отже, задовго до радянської влади денний розклад дворянська родина мала такий: ранком усі пили чай або каву з калачами, булками й т. п. та з маслом кружечками, що купувалося на Петровському ринку. Дітям давали по одному або по два яйця. О дванадцятій годині, а згодом о пів на першу, був сніданок, що складався з двох страв — однієї м’ясної з гарніром та іншої у вигляді риби або яєчні чи омлету, якого-небудь ґатунку каші з маслом, пирога, млинчиків і т. п. О третій або четвертій пили чай, причому якщо це був прийомний день, то чай подавали протягом усього прийому до п’ятої години, або ж він розливався господинею будинку; тоді замість самовара на чайному столику стояла срібна бульотка зі спиртовою конфоркою знизу. До щоденного чаю подавалися здобні кренделі, сухе печиво чи бублики.
Обід у дворянському дитинстві був о п’ятій годині, з часом пересувався на пів на шосту, потім на шосту або пів на сьому. Великі звані обіди бували о сьомій годині. Обід зазвичай складався з чотирьох страв: із супу з пиріжками або борщу з кашею і ватрушками, з рибної або овочевої страви, з печені у вигляді качок, що надсилалися з маєтків, індичок чи гусаків, тетеревів або рябчиків, куріпок і, нарешті, із солодкого, або тістечок, як тоді говорили, що складалися з морозива або парфе, із шарлоту з яблуками, компоту в кавуні, крему або безе з бісквітом, гур’євської каші, пудинґу з палаючим навколо ромом і т. д. До кожної страви за сніданком та обідом ставилася тарілочка зі шматочком білого й чорного хліба.
Після обіду пили каву, а перед ним за окремим столиком закушували сардинами, оселедцем, ковбасою, яким-небудь сиром, причому чоловіки пили горілку чисту (№ 21 Петра Смирнова вважалася найкращою) або з додатком кюммеля. Годині о дев’ятій — пів на десяту подавався чай з печивом, бубликами, виборзьким кренделем. Дорослі чоловіки за обідом зазвичай пили червоне французьке вино й часто пиво, а жінки й діти — воду з вином. Дехто куштував мадеру, а за кавою — коньяк і лікери. У дні народження та іменини пили за столом шампанське, французьке, карбованців п’ять — п’ять з половиною за пляшку, і лише пізніше з’явилося більш дешеве — за 2 крб. 50 коп. — «Абрау-Дюрсо»; винуватець торжества з числа дітей з келихом у руках обходив усіх, хто сидів за столом. В урочистих випадках до обіду подавали артишоки з голяндським соусом.
Згодом, уже за радянської влади, так розмаїто про гастрономічні забави розкулачене дворянство писало хіба що в еміґрації або в тайних щоденниках скорбного совдепівського життя. Втім, за часів общепиту справа не покращала навіть у леґітимних авторів з пролетарського цеху письменників. У сенсі того, що не наважувався народ широко рефлексувати на цю спокусливу тему. «Тоді я був п’яниця, всіх боявся, усім лестив, — прохоплюється Ю. Олєша в щоденнику. — Пив як ніхто — валявся на вулиці, раптом кинув, тепер боюсь ковтнути — теж огидно». А якщо й наважувався-таки оприлюднити свою гастрономічну поему той самий одеський клясик Ю. Олєша, то виходив з того хіба що черговий вирок общепитівському режиму, що скалічував письменника з «нових панів» номенклятурною вседозволеністю. «Я письменник і журналіст, — значив Ю. Олєша. — Я заробляю багато й маю можливість багато пити й спати. Я можу щодня бенкетувати. І я щодня бенкетую. Бенкетують мої друзі, письменники. Сидимо за столом, бенкетуємо, розмовляємо, жартуємо, регочемо. З якого приводу? Без жодного приводу. Ніякого свята нема, ні усередині, ні зовні, — а ми бенкетуємо. У консервних бляшанках — коричневе рідиво; коричневе рідиво на тарілках.