Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Якщо ти знав, що той старий стерв’ятник тут, чому ми не приїхали і не прикінчили його? — спитав Катберт.

— Час був непідходящий, — спокійно відповів Роланд.

— Якби хтось із нас розгромив його оселю, він не задумуючись вибив би з нас дух.

— Ми не такі, як він, — не втрачаючи рівноваги, відказав Ролацц.

— Я його знайду і покажу, з ким він має справу.

— Не покажеш, — спокійно сказав Роланд.

Цей спокій лише довів Берта до сказу. Всі думки про дружбу й ка-тет вивітрилися з його голови, поступившись звичайному сліпому лютуванню. Джонас був тут. Обісцяв їхні речі, обізвав Аланову маму брудним словом, порвав їхні найдорогоцінніші портрети, написав на стінах дитячі непристойності, повбивав їхніх голубів. А Роланд знав… нічого не зробив, щоб цьому запобігти… і не збирався нічого робити. Крім як трахати свою наложницю. Це він робив постійно і зі втіхою, бо решта його не цікавила.

«Але наступного разу, коли ти полізеш у сідло, твоя пика їй не надто сподобається, — подумав Катберт. — Я про це подбаю».

Він замахнувся кулаком, щоб завдати удару, але Алан вхопив його за зап’ясток. А Роланд відвернувся і заходився спокійно збирати розкидані ковдри, наче перекошене від люті обличчя Катберта і занесений над ним кулак не мали жодного значення.

Склавши другу руку в кулак, Катберт мав намір так чи інакше струсити з себе Алана, але кругле й чесне обличчя друга, таке безхитрісне і сумне, трохи притлумило його гнів. Він сварився не з Аланом. Катберт був впевнений, що друг відчував, що щось не так, але також не сумнівався, що це Роланд намовив Алана сидіти склавши руки, поки Джонас не забереться геть.

— Ходи зі мною, — пробурмотів Алан, обіймаючи друга за плечі. — Надвір. Заради твого батька. Тобі треба охолонути. Зараз не час сваритися зі своїми.

— А також не час, щоб мізки нашого ватажка перетекли в прутень, — сказав Катберт, не завдаючи собі клопоту стишити голос. Але й не опирався, коли Алан потягнув його назовні.

«Це останній раз, коли я стримуюсь, — подумав він, — але більше стримуватися не зможу. Попрошу Алана так йому й переказати».

Думка про те, щоб використати Алана як посередника між ним і його найкращим другом — а надто про те, що до цього дійшло, — сповнила Катберта таким відчаєм і гнівом, що на порозі він озирнувся.

— Вона перетворила тебе на боягуза, — сказав він Високою Мовою. І почув, як охнув Алан.

Роланд зупинився, наче вжалений, спиною до них, із оберемком ковдр у руках. Тієї миті Катберт не сумнівався, що він обернеться і кинеться на нього. Вони битимуться, швидше за все, до смерті, і, швидше за все, мертвим виявиться він. Але це вже не мало значення.

Та Роланд не повернувся. Натомість тією самою мовою проказав:

— Він прийшов, щоб приспати нашу обережність. І з тобою йому це вдалося.

— Ні, — відповів Катберт, знову переходячи на низьку мову. — У душі ти в це віриш, але це неправда. А правда полягає в тому, що ти геть перестав орієнтуватися. Ти називаєш своє недбальство любов’ю і вважаєш безвідповідальність чеснотою. Я…