Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Коли Джонас у піднесеному настрої повернувся зі Смуги К, Рой Діпейп чекав його в «Раю для подорожніх». Посланець нарешті прибув, оголосив Діпейп. І настрій у Джонаса поліпшився ще більше. Та тільки вигляд у Роя був зовсім не такий радісний, як міг би сподіватися Джонас. Далеко не щасливий.

— Він поїхав до Будинку-на-набережній, думаю, його там чекають, — сказав Діпейп. — Він хоче тебе бачити, негайно. На твоєму місці я б не затримувався, навіть щоб з’їсти брутербот. І пити не раджу. З таким треба розмовляти на тверезу голову..

— У тебе сьогодні день безкоштовних порад, ге, Рою? — пустив саркастичну шпильку Джонас. Та коли Петті принесла йому порцію віскі, відмовився, а натомість звелів принести води. Рой мав якийсь дивний вигляд, вирішив Джонас. Давній друзяка Рой був аж занадто блідий. Коли Шеб сів за своє піаніно і взяв акорд, Діпейпа пересмикнуло і він вхопився за руків’я револьвера. Цікаво. І трохи не по собі.

— Кажи, сину. Чого ти так схарапудився?

Рой понуро похитав головою.

— Не можу пояснити.

— Як звуть того посланця?

— Я не питав, а він не казав. Але він показав мені Фарсонів сіґул. Ти знаєш, — Діпейп стишив голос. — Око.

Авжеж, Джонас знав. Він терпіти не міг того виряченого ока, не міг навіть уявити, який демон вселився у Фарсона, коли той обирав собі такий сіґул. Чому не кулак у броні? Перехрещені мечі? Чи птах? Наприклад, сокіл. Із сокола вийшов би непоганий сіґул. А те око…

— Гаразд, — сказав він, допиваючи склянку води. Вода промочила йому спрагле горло незгірш за віскі. — Решту я дізнаюся сам.

Коли він уже був біля стулкових дверей і взявся за них, щоб відчинити, Діпейп покликав його на ім’я. Джонас повернувся.

— Він виглядає, як усі, — сказав Діпейп.

— Ти про що?

— Точно не знаю, — вигляд у Діпейпа був збентежений, та заразом і зацькований. Руків’я револьверів він не випускав. — Ми поговорили лише п’ять хвилин. Але коли я на нього глянув, переді мною був старий сволоцюга з Рітці, той, якого я застрелив. А через кілька хвилин я знову глянув і побачив, що це мій старий. А потім він знову набув своєї власної подоби.

— Як це?

— Сам побачиш, зуб даю. Але не знаю, чи ти будеш у захваті.

Джонас так і стояв у задумі, відкривши одну стулку дверей.

— А може, то був сам Фарсон, Рою? Замаскований?

Діпейп задумливо набурмосився, а тоді похитав головою.

— Ні.

— Ти впевнений? Ми ж бачили Доброго Чоловіка лише раз, та й то здаля.

Фарсона їм показав Латіґо. То було півтора року тому чи десь так.

— Впевнений. Пам’ятаєш, який він здоровезний?