Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Джонас пішов до барака відкрито, не ховаючись… та й ховатися там не було де. І не було від кого, адже хлопці поїхали.

Хтось із них лишив у кріслі-гойдалці на ганку справжню книжку — «Настанови й медитації» Мерсера. В Серединному світі книги були надзвичайно рідкісним явищем, і що далі від центру, то рідкіснішим. Відколи Джонас приїхав до Меджису, ця книга була першою (якщо не брати до уваги тих кількох у Будинку-на-набережній), яку він тримав у руках. Розгорнувши її, він прочитав дарчий напис: Моєму синочку з любов’ю, МАТУСЯ. Джонас вирвав цю сторінку, відкрутив кришку слоїка з фарбою і вмочив у неї два пальці: підмізинний і мізинець. Замазав пучкою слово МАТУСЯ і нігтем мізинця, як ручкою, нашкрябав зверху БЛЯДУСЯ. Наштрикнув цей аркуш на іржавий гвіздок, де його ВАЖКО було не помітити, потім пошматував книжку і потоптався на її рештках. Кому з хлопців вона належала? Він сподівався, що Деаборну. Але це не мало особливого значення.

Перше, що помітив Джонас, коли зайшов усередину, — голуби в клітках. Він думав, що вони могли передавати звістки за допомогою геліоґрафа. Але голуби! Оце номер!

— До вас черга дійде за кілька хвилин, — сказав Джонас. — Терпіння, мої дорогезні. Жеріть і паскудьте, поки можете.

Слухаючи, як тихо туркочуть голуби, він з цікавістю роззирнувся навколо. «Парубки чи лорди?» — запитав Рой у старого в Рітці. Старий думав, що і те, й інше. Охайні парубки, судячи з того, в якій чистоті вони тримали казарму, подумав Джонас. Навчені. Три ліжка, всі три застелено. В ногах кожного — купа лахів у акуратному стосику. Попорпавшись у кожному, він знайшов портрети матерів — о, які славні синочки, — а в одній навіть зображення обох батьків. Він мав надію знайти їхні імена, можливо, якісь документи (навіть любовні листи від дівулі), але нічого подібного не було. Парубки вони були чи лорди, вони знали, що таке обережність. Джонас подіставав портрети з рамок і пошматував їх на дрібні клапті. Речі розкидав на підлозі, намагаючись знищити якомога більше впродовж того короткого часу, що був у нього в розпорядженні. Знайшовши в кишені вихідних штанів носовичка, він висякався в нього і обережно розстелив на хлоп’ячих парадних черевиках, щоб зелені шмарклі лягли на найпомітніше місце. Чи могло бути щось неприємніше, щось таке, що більш вибиває з колії, ніж прийти додому після важкої денної рахуби товару і знайти на своїх особистих речах шмарклі якогось чужинця?

Голуби не на жарт стривожилися. Сваритися, як сойки чи гайвороння, вони не могли, але затріпотіли крильми, щоби врятуватися від нього, коли він відчиняв клітки. Звичайно, це їм не допомогло. Половивши їх по одному, Джонас скрутив їм карки. Потім кожному хлопцеві поклав під подушку по мертвій пташці.