Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Під однією з подушок виявився приємний сюрприз: смужки паперу і ручка, вочевидь призначені для написання доповідних записок. Переломивши ручку, Джонас кинув її кудись у куток, а смужки поклав собі до кишені. Папір завжди згодиться.
Тепер, коли голуби вже не туркотіли, він міг чути набагато краще. Тож повільним кроком пішов уздовж мостин підлоги, дослухаючись до звуку.
Коли Алан галопом примчав до нього, Роланд удав, що не помічає ні блідого обличчя, ні переляку в очах друга.
— У мене тридцять один, — сказав він, — усі з тавром баронії, корона і щит. А в тебе?
— Ми маємо повернутися, — видихнув Алан. — Там щось коїться. Я відчуваю. Я ще ніколи не відчував так чітко і ясно.
— Скільки в тебе? — повторив питання Роланд. У такі моменти, як зараз, Аланів дар здавався йому радше надокучливим, ніж корисним.
— Сорок. Чи сорок один. Я забув. Та хіба це важливо? Все одно вони приховали від нас те, що нам бачити не слід. Роланде, ти не чув? Нам треба повернутися! Там щось діється! Щось погане, у нашому бараці!
Роланд зиркнув на Берта, котрий спокійно їздив на коні неподалік, за якихось п’ятсот ярдів. Потім знову перевів погляд на Алана, питально звівши брови.
— Берт? Він глухий до передчуттів, завжди був глухий, ти ж знаєш. А я ні. Ти ж знаєш, що я відчуваю! Роланде, прошу тебе! Хай хто там порядкує, він побачить голубів! Чи знайде наші револьвери! — зазвичай флегматичний Алан мало не кричав від хвилювання й переляку. — Якщо не хочеш повертатися зі мною, дозволь, я повернуся сам! Дозволь, Роланде, заради твого батька!
— А заради твого батька я тобі не дозволяю, — сказав Роланд. — У мене тридцять один. У тебе сорок. Хай буде сорок. Сорок — гарне число, не гірше за інші. Тепер поміняємося місцями і порахуємо знову.
— Що з тобою таке? — майже пошепки сказав Алан. Він дивився на Роланда таким поглядом, наче той несповна розуму.
— Нічого.
— Ти знав! Ти все знав, коли ми від’їжджали вранці!
— Може, я щось і помітив, — сказав Роланд. — Щось промайнуло, але… ти довіряєш мені, Але? Ось що має значення. Ти мені довіряєш чи думаєш, що я разом із серцем втратив розум? Вважаєш так само, як він? — він повів головою в бік Катберта. На Алана він дивився з легкою усмішкою, але очі були безжальні й відсторонені — то був Роландів погляд-за-обрій. Аланові стало цікаво, чи бачила цей погляд Сюзен Дельґадо, і якщо бачила, то яким він їй здався.
— Я тобі вірю, — проте Алан був такий спантеличений, що сам не знав, правда це чи брехня.
— Добре. Тоді міняймося місцями. Не забудь, у мене було тридцять один.
— Тридцять один, — погодився Алан. Підняв руки, а тоді опустив їх на стегна з такою силою, що його витривалий кінь прищулив вуха і гойднувся під ним. — Тридцять один.
— Щоб тобі було легше, ми можемо повернутися сьогодні раніше, — сказав Роланд і поїхав геть. Алан провів його поглядом. Йому завжди було цікаво, що відбувалося в Роланда в голові. Але того дня це здавалося актуальним, як ніколи.
Рип. Рип-рип.
Джонас нарешті знайшов те, що шукав, і саме тоді, коли вже збирався облишити пошуки. Схованку він сподівався знайти трохи ближче до їхніх ліжок, але хлопчиська таки були хитрунами.
Ставши на коліно, він підчепив ножем дошку підлоги, що рипіла. Під нею виявилося три згортки, кожен у вологому й просоченому маслом для зброї шматку тканини. Джонас вийняв пакунки і по черзі їх розгорнув, згоряючи від цікавості, якого калібру револьвери шмаркачів. Відповідь виявилася корисною, проте не надто вартою уваги. У двох згортках було по одному п’ятизарядному револьверу того типу, який у ті часи називали (невідь-чому) «різьбярами». У третьому лежало два револьвери, на шість патронів кожний, кращої якості, ніж «різьбярі». На одну мить у Джонаса завмерло серце: він подумав, що знайшов великі револьвери стрільця. Стволи зі справжньої блакитної сталі, руків’я з сандалового дерева, цівки як шахти. Такі револьвери він би не залишив, байдуже, що це порушило б його плани. Але, побачивши звичайні руків’я, зітхнув з полегшенням. Він ніколи не шукав розчарування навмисне, але воно непогано прочищало мізки.
Джонас загорнув револьвери і поклав їх назад, прилаштувавши дошку. Банда розбишак із містечка могла розгромити барак, розкидати те, що не вдалося порвати, але знайти подібний сховок? Ні, синку. Навряд.
Невже ти думаєш, що вони купляться і повірять, буцімто тут поорудували хулігани?
Цілком можливо. Те, що він недооцінив їх на початку, не означало, що тепер потрібно було їх переоцінювати. До того ж він міг дозволити собі розкіш начхати на це. Так чи інакше, це їх розлютить. І настільки, що вони прожогом вилетять з-за свого Сховку. Посіють необережність… а пожнуть бурю.