Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Заради богів, ходімо! — мало не прогарчав Алан і потягнув його надвір.
Назовні Катберт мимохіть відчув, що його гнів, як флюгер після зміни напрямку вітру, повертається до Алана. Вони стояли, дивлячись один одному у вічі, на залитому сонцем подвір’ї: Алан — засмучений і нещасний, Катберт — стискаючи руки в кулаки так сильно, що вони тремтіли.
— Чому ти завжди на його боці? Чому?
— На Крутоярі він спитав, чи я йому довіряю. І я відповів ствердно. Бо довіряю.
— Тоді ти йолоп.
— А він стрілець. Якщо він скаже, що треба зачекати, ми повинні зачекати.
— Він стрілець через непорозуміння. Потвора! Мутант!
Невимовний шок від почутого позбавив Алана дару мови.
— Ходімо зі мною, Алане. Пора вже припинити цю гру. Знайдемо Джонаса і прикінчимо. Наш ка-тет розпався. Створимо новий, ти і я.
— Не розпався. А якщо й розпадеться, то винний у цьому будеш ти. Цього я тобі ніколи не подарую.
Тепер настала черга Катберта втрачати дар мови.
— Покатайся верхи. Довго покатайся. Охолонь, прийди до тями. Від нашого братерства так багато залежить…
— Ти йому це скажи!
— Ні, я кажу тобі. Джонас написав гидоту про мою маму. Думаєш, мені не кортить йому помститися? Гадаєш, я не пішов би з тобою, якби вважав, що Роланд помиляється? Але він правий: це саме те, що потрібно Джонасові. Щоб ми втратили обережність і наосліп висунулися зі Сховку.
— Все це правильно, але водночас і хибно, — сказав Катберт, проте повільно розстискаючи кулаки. — Ти цього не бачиш, а мені бракує хисту пояснити. Якби я сказав, що Сюзен отруїла криницю нашого ка-тету, ти назвав би мене ревнивцем. Але я вважаю, що так і було, навіть якщо вона зробила це ненароком. Вона отруїла його мозок і відчинила двері до пекла. Роланд відчуває пекельний жар і думає, що це кохання… але ми маємо діяти інакше. Ми маємо думати інакше. Заради нього, заради нас і заради наших батьків.
— Ти вважаєш її нашим ворогом?
— Ні! Набагато легше було б, якби вона справді ним була, — він тричі глибоко вдихнув і видихнув. І з кожним вдихом відчував, як помалу повертається холоднокровність. — Не зважай. Цю розмову закінчено. Ти дав мені гарну пораду. Треба поїхати на прогулянку. Тривалу прогулянку.
Берт рушив до свого коня, а тоді повернувся.
— Скажи йому, що він помиляється. Навіть якщо він правий щодо очікування, то правий з хибних причин, а отже — з усіх боків неправий, — він завагався. — Перекажи йому мої слова про двері до пекла. Скажи, що це мій особистий дар. Скажеш?
— Так. І тримайся подалі від Джонаса, Берте.
Катберт сів на коня.
— Не можу нічого обіцяти.
— Ти не дорослий чоловік, — Алан мало не плакав, — ми всі ще не стали чоловіками.
— Краще б ти помилявся, — сказав Катберт, — бо невдовзі на нас чекає купа роботи для справжніх чоловіків.
Він повернув коня і галопом помчав геть.
Намагаючись ні про що не думати, він поїхав далеко на північ по Сікоуст-роуд. Якщо іноді звільняти в голові місце, то часом туди можуть завітати несподівані думки. І в багатьох випадках вони виявлялися корисними.
Але того дня нічого подібного не сталося. Збентежений, нещасний і без жодної свіжої думки в голові (чи бодай проблиску думки), Берт врешті-решт повернувся до Гембрі. Він перетнув Хай-стрит з одного кінця в інший, дорогою махаючи рукою й вітаючись із тими людьми, які віталися з ним. У містечку троє хлопців заприязнилися з багатьма добрими людьми. Декого з них Катберт уже вважав друзями. У нього було таке відчуття, що мешканці містечка Гембрі всиновили їх, молодих хлопців, які перебували так далеко від домівки й рідних. І що більше Берт зближався з цими людьми, то дужче переконувався, що вони не брали жодної участі в підступній грі, яку затіяли Раймер і Джонас. Напевне, Добрий Чоловік саме тому й обрав Гембрі, що це містечко могло слугувати ідеальним прикриттям для його планів.
Народу на вулиці було багато. На базарі з городиною яблуку ніде було впасти, біля палаток — не проштовхнутися, діти веселилися під час вуличної вистави «Пінч і Джиллі» (Джиллі саме ганялася за бідолахою Пінчем із віником). Поспіхом зводилися декорації до свята врожаю. Але думка про ярмарок не сповнювала Катберта радісними емоціями й добрими передчуттями. Тому що він був не в Ґілеаді й свято було іншим? Можливо… але здебільшого тому, що на душі в нього лежав важкий камінь. Якщо це й називалося словом «дорослішати», то він би залюбки обійшовся без цього.