Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Фтататіта (несподівано хапає ззаду за руки вартового). Вжени свого меча, Аполлодорію, в горло цьому собаці. (Лицарський Аполлодорій зо сміхом хитає головою; збиває вартового з ніг, відходить до палацу й опускає свого меча).
Вартовий. (марно видираючись). Будь ти проклята! Пусти. На допомогу! Гей!
Фтататіта (підводячи його з землі). Заколи цього римського гада. Нахроми його на свій меч.
Уздовж набережної з північного боку прибігають декілька римських солдатів з центуріоном. Вони визволяють свого товариша й відкидають Фтататіту, що котиться ліворуч од вартового.
Центуріон (непривабливого вигляду чоловік років п’ятдесяти, різкий у манерах і на словах, тримає в руці лозового ціпка). Як так? Що це таке?
Фтататіта (звертаючись до Аполлодорія). Чому ти не заколов його? Адже часу було на це!
Аполлодорій. Центуріоне, я тут з наказу цариці, щоб...
Центуріон (перебиваючи його). Цариці! Так, так. (До вартового). Пропусти його. Пропусти всіх оцих базарних людей з їхнім крамом до цариці. Але гляди, не випускай жодного з тих, кого впустиш, навіть самої цариці.
Вартовий. Оця баба небезпечна: вона дужча за трьох чоловіків. Вона хотіла, щоб цей купець заколов мене.
Аполлодорій. Центуріоне, я не купець. Я патрицій і шанувальник мистецтва.
Центуріон. Ця жінка — твоя дружина?
Аполлодорій (з жахом). Ні, ні! (Ввічливо поправляючись). Я не кажу, що ця пані не є видатна в своєму роді постать. Але (з притиском) вона не моя дружина.
Фтататіта (центуріонові). Римлянине, я — Фтататіта, завідувачка двору цариці.
Центуріон. Тримай руки геть від наших людей, пані, а то я звелю вкинути тебе в гавань, хоч би ти й була дужча за десять чоловіків. (До своїх людей). На місця, марш! (Він відходить зі своми людьми тією ж дорогою, якою вони й прийшли).
Фтататіта (злісно дивлячися йому вслід). Ми побачимо, кого Ізіда більше любить: свою слугу Фтататіту чи оцього римського собаку.
Вартовий (до Аполлодорія, розмахаючи своїм пілумом у напрямку палацу). Проходь туди й тримайся на віддалі. (Звертаючись до Фтататіти). Посмій лише пройти ближче, як на ярд від мене, старий крокодиле, і я тобі просуну оце (пілум) в щелепи.
Клеопатра (гукає із палацу). Фтататіто, Фтататіто!
Фтататіта (поглянувши вгору і скандалізована). Відійди від вікна, відійди від вікна. Тут є чоловіки.
Клеопатра. Я йду вниз.
Фтататіта (збентежена). Ні, ні. Про що ти думаєш? О, боги, боги! Аполодорію, звели своїм людям узяти їхні пакунки і входь швидше зі мною.
Аполлодорій кориться завідувачці двору цариці.
Фтататіта (нетерпляче, тимчасом як носії нагинаються, щоб узяти пакунки). Швидше, швидше! Вона зараз вийде сюди до нас. (Клеопатра виходить із палацу й біжить через набережну до Фтататіти). О, нащо я на світ народилась!
Клеопатра (палко). Фтататіто, я щось вигадала. Мені потрібний човен — зараз.
Фтататіта. Човен! Ні, ні. Не можна. Аполлодорію, поговори з царицею.
Аполлодорій (ґалантно). Прекрасна царице, я Аполлодорій-сицилієць, твій покірний слуга; я повернувся з базару. Я купив для тебе три найрозкішніші у світі перських килими, щоб ти могла вибрати для себе.
Клеопатра. У мене сьогодні немає часу для килимів. Добуть мені човна.
Фтататіта. Що це за нова примха? Тобі не можна їхати по воді інакше, як у царському баркасі.
Аполлодорій. Царственість, Фтататіто, полягає не в баркасі, а в цариці. (До Клеопатри). Дотик ноги вашої величности до планширу наймізерніого човника зробить його царським. (Він повертається до гавані й гукає в напрямку моря). Гей, сюди, човнярю! Причаль до сходів.
Клеопатра (Аполлодорію). Ти мій найкращий лицар, і я завжди купуватиму килими через тебе. (Аполлодорій радісно вклоняється. З-за парапету набережної з’являється весло, і човняр, круглоголовий, жвавий і з усмішкою хлопчина, загорілий майже до чорного, піднімається сходами від води, з правого боку вартового і залишається з веслом у руці, чекаючи вгорі на сходах). Ти вмієш гребти, Аполлодорію?
Аполлодорій. Мої весла будуть крилами вашої величности. Куди везти мою царицю?
Клеопатра. До маяка. Ходімо. (Вона простує до східців).
Вартовий (загороджуючи їй дорогу з пілумом на перевазі). Стій. Тобі не можна пройти.
Клеопатра (сердито спалахуючи). Як ти смієш? Ти не знаєш, що я цариця?
Вартовий. Я маю наказ. Тобі не можна пройти.
Клеопатра. Я звелю Цезареві вбити тебе, якщо ти мене не пропустиш.
Вартовий. Він зробить зі мною гірше, якщо я не послухаю його, начальника. Відійди!
Клеоптра. Фтататіто, задуши його!
Вартовий (стривожений, боязко дивиться на Фтататіту й розмахує своїм плумом). Стій там!
Клеоптра (Аполлодорію). Звели своїм рабам допомогти нам.
Аполлодорій. Мені не потрібна їхня допомога, пані. (Витягає меча). Тепер, солдате, вибирай, якою зброєю ти хочеш оборонятися. Чи буде це меч проти пілума, чи меч проти меча?
Вартовий. Це буде римлянин проти сицилійця, будь ти проклятий. На, діставай оце. (Він кидає свого пілума в Аполлодорія, який мистецьки припадає на одне коліно. Пілум із посвистом перелітає через його голову й падає, не заподіявши йому шкоди. Аполлодорій, з вигуком радости, зривається на ноги й нападає на вартового. Той вихоплює свого меча і обороняється ним, гукаючи). Гей, сюди, варто! На допомогу!
Клеопатра, напівзлякана, напівзахоплена, ховається коло палацу, де серед тюків сидять на землі носильники. Човняр, стривожений, спішно спускається зі сходів, подалі від лиха, але зупиняється, щоб спостерігати боротьбу, причому так, що лише його голова видніється із-за краю набережної. Вартовому зв’язує рухи небезпека, що Фтаататіта може ззаду напасти. Його вправність у фехтуванні, грубувата й швидка, надто затруднюється тим, що час від часу доводиться відмахуватися від Фтататіти, коли він робить випад проти Аполлодорія. Повертається центуріон з декількома солдатами. Аполлодорій відскакує до Клеопатри, бо ця підмога — йому небезпека.
Центуріон (підходячи з правого боку до вартового). Що це? Що це таке знову?
Вартовий (засапавшись). Я міг би й сам упоратися, якби не оця баба. Тримайте її геть далі від мене. Це вся допомога, яка мені потрібна.
Центуріон. Доповідай, солдате. Що трапилось?
Фтататіта. Центуріоне, він трохи не вбив царицю.
Вартовий (грубо). Я б швидше вбив, ніж дозволив би їй пройти. Вона хотіла взяти човна і пливти — вона так сказала — до маяка. Я її зупинив, як мені наказано, а вона нацькувала на мене цього хлопчину. (Він іде, щоб забрати пілум, і повертається з ним на своє місце).