Вибрані твори. Том II

Дія третя

Кінець набережної перед палацом, із західного боку якого через східну гавань Александрії видно острів Фарос; в кінці його з’єднаний з ним вузькою дамбою стоїть славетний маяк; це — велетенська чотирикутна башта з білого мармуру, яка, поверх за поверхом, звужується в міру наближення до вершка, на якому міститься маячний вогонь. Острів з’єднується з континентом Гептастадієм — величезною дамбою п’яти миль завдовжки, що обходить гавань з півдня.

Посеред набережної стоїть на варті молодий римський варт о в и й і з напруженою увагою вдивляється в бік маяка; лівою рукою він захищає очі від світла, в правій у нього пілум. Пілум — це товстий дерев’яний держак чотирьох з половиною футів завдовжки з залізною насадкою на кінці, що завдовшки футів три. Вартовий такий захоплений, що не помічає, як наближаються з північного боку набережної чотири єгипетські носі ї, що несуть згорнуті килими; попереду них Фтататіта й Аполлодорій сицилієць. Аполлодорій — жвавий хлопець літ двадцяти чотирьох, вродливий і вільний у поводженні, одягнутий з обміркованим естетством в ніжно-пурпурові й сіруваті кольори з окрасами із бронзи, оксидованого срібла і камінцями з нефриту й агату. Його меч, також дуже тонкого рисунку, як середньовічний хрест, з блакитнуватим лезом, видніється через ажурної роботи піхви з пурпурової шкіри й філіґрана. Носії, що їх веде Фтататіта, ідуть уздовж набережної позад вартового й підходять до сходів палацу, де складають свої пакунки й сідають навприсядки на землю. Аполлодорій не йде з ними: він зупиняється й потішається із стурбованости вартового.

Аполлодорій (гукаючи вартовому). Хто йде, га?

Вартовий (кинувшись, обертається з пілумом на прицілі; це — високий на зріст, сильний і добросовісний юнак з волоссям піскового кольору і старкуватим обличчям). Що це? Стій. Хто ти?

Аполлодорій. Я — Аполлодорій-сицилієць. Але, чоловіче, про що ти мрієш? З того часу, як я пройшов через лінію там, за театром, я провів свій караван побіля трьох вартових, і всі так захоплено видивлялися на маяк, що жоден із них не гукнув на мене. Це та римська дисципліна?

Вартовий. Ми тут не на те, щоб доглядати за суходолом, а щоб пильнувати моря. Цезар щойно висадився на Фарос. (Дивлячись на Фтататіту). Що це тут з тобою? Хто цей уламок єгипетського глиняного посуду?

Фтататіта. Аполлодорію, зроби догану оцьому римському собаці й накажи йому, щоб притримував язика в присутності Фтататіти, розпорядниці двору цариці.

Аполлодорій. Мій друже, це велика пані, яку поважає сам Цезар.

Вартовий (на якого це не справляє жодного враження, показує на килими). А ввесь цей вантаж що таке?

Аполлодорій. Килими, щоб прибрати покої цариці у палаці. Я їх вибрав із кращих килимів усього світу, а цариця вибере найкращі з вибраних мною.

Вартовий. То ти торговець килимами?

Аполлодорій (ображений). Мій друже, я — патрицій.

Вартовий. Патрицій, що мав крамничку, замість щоб узятися до зброї!

Аполлодорій. Я не маю крамниці. Моя крмниця — це храм мистецтв. Я — поціновувач краси. Моє покликання — вибирати прекрасні речі для прекрасних цариць. Моє гасло: мистецтво для мистецтва.

Вартовий. Це не пароль.

Аполлодорій. Це всесвітній пароль.

Вартовий. Я нічого не знаю про всесвітні паролі. Або назви мені пароль сьогоднішнього дня, або повертайся назад у свою крамницю.

Фтататіта, обурена його ворожим тоном, скрадаєтьси ходою пантери до краю набережної й стає позад нього.

Аполлодорій. А коли я не зроблю ні того, ні того?

Вартовий. Тоді я проткну тебе цим пілумом.

Аполлодорій. До твоїх послуг, мій друже. (Він виймає меча й підбігає до вартового з незворушною грацією).