Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
На референдумі 1 грудня 1991 року до бюлетеню включили питання: «Чи підтверджуєте Ви акт проголошення незалежності України?» Явка на референдум в республіці склала 84,18 %. 90,32 % опитаних відповіли: «так, підтверджую»; 7,58 % відповіли: «ні, не підтверджую»[20]. Одночасно з референдумом в Україні були проведені президентські вибори.
Президент Леонід Кравчук
Абсолютно всі президенти, яких обрали після розпаду СРСР всенародним голосуванням (за винятком Білорусі, що обрала у 1994 році Олександра Лукашенка), були найвищими партійними бонзами, найчастіше першими секретарями радянських республік, іноді — членами (як в Україні) або ж кандидатами у члени (як у Росії) Політбюро ЦК КПРС. Інакше кажучи, всі президенти новоутворених незалежних держав (окрім Лукашенка) були номенклатурними працівниками ЦК КПРС. Обраний 1 грудня 1991 президентом України Леонід Кравчук не був винятком. З 1988 року він був завідувачем ідеологічним відділом та секретарем ЦК КПУ, з 1989 року — кандидатом у члени Політбюро ЦК КПУ, з 1990-го — членом Політбюро ЦК КПУ, другим секретарем ЦК КПУ, членом ЦК КПРС, головою Верховної Ради УРСР. Після невдалого серпневого путчу Кравчук вийшов з лав комуністичної партії (так вчинили й всі інші — з тих, хто вирішив залишитися в «пострадянській» політиці).
На початку президентської кампанії в Україні колишній номенклатурний працівник компартії України вже значився безпартійним, і саме так позиціонував себе перед виборцями. Не дивно, що його кандидатура була підтримана на виборах колишніми соратниками з забороненої на той час в Україні компартії: представник компартії на виборах Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука. Одночасно Кравчука підтримала й та частина націонал-демократів, яка розрекламувала Кравчука (що зберіг за собою посаду голови Верховної Ради України) як «батька незалежності». І ось результат: Кравчук отримав 61,6 % голосів виборців і став першим демократично обраним президентом України.
За тиждень, 8 грудня 1991 року, Кравчук підписав з президентом Росії Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем угоду про ліквідацію СРСР та створення Союзу незалежних держав (СНД). Угода була підписана у Біловезькій пущі, під Брестом (Білорусь), і увійшла в історію під назвою «Біловезька». За два дні Верховні Ради України і Білорусі ратифікували цю угоду, а 12 грудня Росія також оголосила про відповідний крок.
Швидкість, з якою колишні радянські республіки почали приєднуватися до Біловезької угоди, просто приголомшує. 21 грудня до Угоди приєднались Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан. Згадані країни підписали в Алма-Аті спільно з Білоруссю, Росією і Україною Декларацію про мету і принципи СНД та протокол до угоди про створення СНД. А 25 грудня Михайло Горбачов, який все ще залишався президентом розваленого СРСР, склав повноваження і заявив про свою відставку[21].
Тепер, отримавши політичну незалежність, республікам варто було зайнятись становленням ринкової економіки. Чим була Україна після проголошення незалежності наприкінці 1991 року?
Ще до офіційного підписання Біловезької угоди, 2 вересня 1991 року, Голова Верховної Ради України (і майбутній президент) Леонід Кравчук з трибуни 46-ї сесії Генеральної асамблеї ООН заявив про намір України «стати безпосереднім учасником європейського процесу та європейських структур». На той час Україна за своїм промисловим і військовим потенціалом посідала сьоме місце в світі. На момент розпаду СРСР вона була однією з найрозвиненіших союзних республік. Навіть сільське господарство України за радянськими мірками вважалося передовим. Україна мала достатню кількість наукових, інженерних та управлінських кадрів. В країні була представлена широка мережа наукових інститутів та промислових підприємств, потужний військово-промисловий комплекс (основний потенціал якого був зосереджений у південно-східній частині України), а саме: провідні підприємства СРСР з випуску ракет, великовантажних транспортних літаків і танків. На початок 1992 року на території України перебували 1240 ядерних боєголовок, 133 стратегічні ракети РС-18, 46 стратегічних ракет РС-22, 564 крилаті ракети типу Х-55 та майже 3000 одиниць носіїв тактичної ядерної зброї.