Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Одразу ж після розпаду СРСР та проголошення незалежності України більша частина суспільства, особливо молодь, сподівалася, що країна обере європейський шлях. Певний оптимізм щодо цього надавали й публічні обіцянки тодішнього українського керівництва. Після закінчення першого президентського терміну Леонід Кучма, висуваючи у 1999 році свою кандидатуру на другий термін, висунув в якості передвиборного гасла євроатлантичну інтеграцію України. Навіть міністра закордонних справ тоді змінили. МЗС України очолив затятий прихильник євроатлантизму, представник України в НАТО Борис Тарасюк. Основними дипломатичними зусиллями України стали спроби схилити ЄС до підписання асоціації про членство та отримати бодай якийсь обнадійливий сигнал стосовно європейської перспективи України. У Верховній раді був створений Комітет з європейської інтеграції, а в Кабінеті Міністрів України — ціле міністерство з тих самих питань.
Проте Європа не поспішала. Продовжувалось співробітництво України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», проводилися численні саміти Україна — ЄС, на яких детально аналізувались конкретні кроки України в напрямку виконання Маастрихтських та Копенгагенських критеріїв євроінтеграції. На всіх самітах Європейська комісія неминуче повторювала одне й те ж: ми підтримуємо наміри та бажання української влади інтегруватись до європейських структур. При цьому на всіх рівнях та на всіх зустрічах із представниками ЄС українське керівництво не демонструвало ентузіазму щодо перспектив вступу України до НАТО, але незмінно погоджувалось з перспективами вступу до ЄС. Зокрема дана проблема обговорювалася у 1997 році на перемовинах голови Верховної Ради і лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза та прем’єр-міністра Болгарії Івана Костова. Коли Костов сказав, що Болгарія прагне вступити одночасно до ЄС і в НАТО, Мороз відповів: Україна не готова вступити до НАТО, але готова вступити до ЄС.
На словах керівництво України було готове до цього. На практиці — ні, й нічого конкретного для цього не запроваджувало. Україна, як відомо, повинна провести велику та важку роботу з адаптації українського законодавства до європейського, бути справді демократичною країною, що гарантує свободу слова, виборність виконавчих органів, розширити місцеве самоуправління, забезпечити незалежність судів та свободу преси. Не кажучи вже про відповідність економічним критеріям ЄС.
Разом з тим в країні тривала системна криза економіки. В результаті першого етапу масової приватизації був розкрадений та припинив своє функціонування унікальний науково-технічний та промисловий потенціал України. Правляча еліта також не дуже поспішала відбудовувати нову державну машину. Європа мовчки спостерігала за цим і, фіксуючи безпорадність та безпечність українців, далі загальних обіцянок не йшла. Внаслідок управлінської кризи в середині та в кінці 1990-х років почалося падіння ВВП та гіперінфляція. До серпня 1996 року валюта девальвувала в 100 000 разів. Україна значно перевищила рівень аналогічних проблем у Росії та Білорусі. Відповідно спад виробництва в Україні виявився значно глибшим, аніж в сусідів.
Все це робило розвиток української державності більш проблематичним, а кризу — затяжною. Поляризація у суспільстві посилилася. Багаті багатіли, а бідні ставали ще біднішими. Олігархія захопила всі щаблі виконавчої влади та парламент. Влада стала вкрай болісно сприймати критику. Про Європу забули, а про європейський вибір України — тим паче. Проте про Україну не забувала Росія.
Євген Марчук — президент, що не відбувся
Власне, Росія про Україну пам’ятала завжди — принаймні по лінії спецслужб. Важливим російським агентом в Україні був невтопний генерал КДБ, а пізніше — український політик, Євген Марчук.
Марчук народився в Україні у 1941 році, закінчив Кіровоградський педагогічний інститут ім. Олександра Пушкіна, де навчався протягом 1958–1963 років на спеціальності «вчитель української мови та літератури і вчитель німецької мови». Вже у студентські роки був завербований КДБ. Після закінчення інституту став оперуповноваженим обласного управління КДБ, потім старшим оперуповноваженим, заступником начальника відділу, начальником відділу, замісником начальника управління, начальником інспекції КДБ УССР. Працював у П’ятому управлінні КДБ (боротьба з дисидентством), очолював П’яте управління КДБ УРСР. У 1988 році був призначений начальником управління КДБ у Полтавській області. У 1990-му, вже генералом, був призначений першим заступником керівника КДБ УРСР. З червня по листопад 1991 року обіймав посаду державного міністра УРСР з питань оборони, державної безпеки та надзвичайних ситуацій. На цій посаді він зустрів серпневий заколот 1991 року. Відтак повністю й беззастережно підтримав путчистський ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану).