Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Як радянська республіка Україна відігравала важливу роль в народногосподарському комплексі СРСР, а її східні райони стали опорою для військово-промислового комплексу, для вугільнодобувної та металургійної промисловості, наукомістких технологій та для підготовки студентства. В роки горбачовської перебудови та політики гласності українська частина радянської інтелігенції виявилася «розбудженою», та все більше й більше забарвлювалася націоналізмом. Цей факт яскраво проілюстрували перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР (1990 рік), депутати якої проголосили Декларацію про державний суверенітет України.
Розділ 2
Важкий шлях України до Великої Європи
Падіння радянської імперії
1991 рік. Мабуть, один із найзнаковіших періодів радянської історії. Михайло Станчев (співавтор цієї книжки), який був депутатом міської ради, працював в мерії міста Харкова, «піднімав» міжнародні зв’язки міста. Незважаючи на свій великий економічний та науковий потенціал (в місті працювало 240 промислових підприємств, 143 науково-дослідницьких інститути, 23 вузи) — для новоявленої української еліти Харків був геть провінційним містом.
Столичний Київ завжди ревниво ставився до Харкова, як до свого природного суперника. Харків справедливо вважали «третім» містом, «складальним цехом» Радянського Союзу. На його території розташовувалися такі гіганти, як Харківський тракторний та авіаційний заводи, «Турбоатом», що виробляв атомні турбіни, Харківський танковий — колиска легендарного Т-34. У Харкові у 1938 році групою вчених під проводом академіка Ландау вперше в світі було розщеплено атомне ядро. Харківський імператорський університет був одним з чотирьох найстаріших університетів Російської імперії. Серед його відомих випускників та викладачів були композитори, письменники, поети та науковці — Микола Лисенко, Ісаак Дунаєвський, Михайло Костомаров, Дмитро Яворницький, Олесь Гончар. Почесними докторами університету стали Лев Толстой та Дмитро Менделєєв, німецький природознавець Олександр фон Гумбольдт (Alexander von Humboldt) та письменник Йоганн Вольфганг Гете (J.W. Goete); шотландський геолог Імпі Мурчісон (Roderick Impey Murchison); британський проповідник та філософ Джон Льюїс (John Lewis); французький письменник-казкар Едуард Лабулє (Labule Eduard).
Коли 19 серпня 1991 року у Москві почався серпневий путч, організований КДБ та вищою партійною номенклатурою, велика кількість чиновників Харкова пропонували одразу ж «здатися Москві». Проте зв’язок з Москвою в ті дні був заблокованим. У міськраді знаходився єдиний телекс, подарований містом-побратимом Нюрнбергом (саме тим, де після закінчення Другої світової війни проходив процес над головними нацистськими злочинцями). З допомогою «нюрнберзького телексу» керівництво Харкова підтримувало зв'язок зі штабом Єльцина. Новообраний мер міста Євген Кушнарьов проявивши мужність, виступив на центральній площі міста перед багатотисячним мітингом. Він закликав не піддаватися на провокації і підтримати «єльцинську демократію». Через три дні путч було придушено. 24 серпня Верховна Рада (парламент) УРСР проголосила незалежність України.
Для легалізації цього рішення 1 грудня 1991 в Україні було проведено референдум з питання про незалежність. Варто сказати, що це був вже другий референдум з даної тематики. Перший провели в березні 1991 року, ще перед путчем. Тоді опитувані з цілого Радянського Союзу громадяни повинні були відповісти на два питання: «про необхідність збереження СРСР — оновленої федерації рівноправних суверенних республік» та про бажання конкретної республіки залишитися «в складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет». В Україні на перше питання позитивно відповіли 70,2 % опитуваних, а на друге — 80,2 %[19].
Після цього розпочався тривалий процес з підготовки та підписання нового Союзного договору. Власне, що підписання було заплановане на 20 серпня, але воно не відбулося. Оскільки 19 серпня у Москві стався путч. Не виключено, що змовники поспішали саме тому, що знали про заплановане на 20 серпня укладання Союзного договору й намагалися в такий спосіб не допустити реформування СРСР. 20 серпня й справді нічого не підписали — було не до того, найбільше важило протистояти змові. За кілька днів путч було придушено.