Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Крістіан Раковський, представник першого радянського українського уряду, спершу проводив політику насильницької русифікації, проте, зіткнувшись із масовими протестами українців проти насадження російської культури, зумів переконати більшовицький уряд в необхідності зміни курсу. Саме він 1921 року, під впливом відомого російського письменника-гуманіста В.Г. Короленка, наполіг на введенні вивчення української мови в вузах та школах республіки. Й уже в 1923 році в Україні проголосили рівність російської та української мов в рамках офіційно задекларованої нової радянської політики «культурно-національної автономії» для народів, що населяли СРСР. Одночасно почалася «коренізація» («українізація») партійного та державного апаратів в національних республіках — на керівні та партійні посади стали призначати вихідців з національних республік, у випадку України — українців. З цього часу радянське керівництво почало сприяти розвитку української мови та навіть українського радіомовлення, створеного для українців, що проживали в Україні та за її межами — в інших радянських республіках, наприклад, в Росії, і інших країнах: Польщі, Чехії та Румунії.
У 1920-і роки в Україні були створені партійні комуністичні підрозділи, що цілеспрямовано займалися національними меншинами. Їхню роботу координував підрозділ національних меншин Центрального комітету комуністичної партії України. Були утворені чотири секції: єврейська, німецька, польська та болгарська.; розпочалося формування тринадцяти національних районів (сім німецьких, чотири болгарські, один польський та один єврейський).
Політика «коренізації», будучи методом більшовицького національно-державного будівництва, передбачала підготовку, виховання та висунення кадрів корінної національності, врахування національних чинників в процесі формування партійного та державного апаратів, мережі учбових закладів різного рівня, видання газет і журналів рідною мовою, книговидавництво на мовах корінних народів; глибоке вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій та культури, рівність регіональних мов. Зміст політики полягав у намаганні більшовицького керівництва контролювати процеси національно-культурного відродження в Українській РСР та інших республіках СРСР[16].
Дослідники виділяють три періоди в більшовицькій культурній політиці: період русифікації 1917–1922 років, період українізації 1923–1932 років та період радянізації, розпочатий у 1933 році під гаслом боротьби сталінського правління з українським «національним ухилом». До цього часу в Україні, як і в Росії, Сталін провів насильницьку колективізацію, що призвела до руйнування селянського приватного господарства та створення погано функціонуючих колгоспів. Багатьох заможних українців переселили до Сибіру, Алтайського краю, Забайкалля та на Далекий Схід.
Внаслідок цього в Україні почався голод, від якого померли мільйони людей. В довершення до цього з 1933 року в Україні розгорнули масові репресії. Відомі діячі української культури, інтелігенції, українська еліта опинилися в таборах та тюрмах. В 1932 році радянський уряд оголосив про припинення політики українізації та взяв курс на «пришвидшену асиміляцію» українців з росіянами[17]. Саме в межах програми «асиміляції» до східних регіонів України (до Харківської, Запорізької, Луганської та Донецької областей) почали масово направляти робочу силу з Росії, що потім назавжди осіла в Україні та була переважно зайнята будівництвом нових промислових заводів-гігантів, споруджених в Україні в рамках ще однієї глобальної сталінської програми — індустріалізації СРСР. Після завершення будівельного етапу приїжджі залишались працювати на даних об’єктах. Саме так виникли великі промислові міста українського Сходу, заселені приїжджими, переважно росіянами.
Україна поміж Сталіним та Гітлером
В передчутті Другої світової війни, згідно з пактом Ріббентропа-Молотова, що був підписаний радянськими та німецькими міністрами закордонних справ у серпні 1939 року, практично вся Західна Україна, Західна Білорусь, а у 1940 році ще й частини Бессарабії та Північної Буковини, область Герца, відійшли до СРСР та «влились у дружну сім’ю братніх народів».
Слід зазначити, що анексовані у Польщі, згідно з договором Ріббентропа-Молотова, землі Західної України ніколи в СРСР та Російську імперію не входили, а були частиною Польщі, Австрійської імперії та Речі Посполитої. Раніше, у 1938 році, в результаті Мюнхенської змови автономна Карпатська Україна, що входила до складу Чехії, була передана Угорщині.