Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Повномасштабна криза 1990-х років, що охопила всі колишні радянські республіки, особливо гостро позначилася на Україні, як найбільшій та тісно пов'язаній з Росією республіці. Розрив економічних зв'язків, причому цілком усвідомлений, що його ініціювала колишня радянська партійна номенклатура та КДБ, радше походив на саботаж та шкідництво, хоча громадськості це подавалося як «природний» результат розпаду СРСР, створення ринкового господарства та приватизації промислових об'єктів. Стратегічним завданням противників розпаду СРСР, яким у серпні 1991 року не вдалося запобігти розвалу радянської імперії, було доведення підприємств до повного банкрутства. Це робилось для того, щоб згодом, через фінансово-промислові групи, що працювали під партійним і кадебешним «дахом», забрати їх за безцінь, а відтак або зберегти для себе, або ж вигідно перепродати. При цьому ніхто не займався реальною економікою, реформуванням виробництва та інвестуванням. Україну заполонили фірми з «іноземними» назвами, де головним словом було — «інвест». До зарубіжжя вони зазвичай мали слабке відношення і використовувалися виключно для оформлення перепродажів. На перераховані ще до серпня 1991 року, за вказівкою та під контролем КДБ за кордон кошти через закордонну агентуру радянських спецслужб, створювалися фірми і банки, які інвестували в себе радянські «партійні гроші» (тобто бюджетні гроші радянської держави), згодом закуповували за кордоном товари і, використовуючи створений радянським урядом товарний голод та відсутність конкуренції і ринкової системи, продавали втричі дорожче завезений ними товар, обходячи будь-які податки за рахунок «пробитих» для своїх фірм митних пільг. Колишні партійні функціонери та офіцери спецслужб майже миттєво ставали мільйонерами. На чолі банків і фірм опинялися партійні або ж комсомольські партапаратники, співробітники спецслужб та їхня агентура. Незалежних бізнесменів, як правило, пригноблювали, або ж змушували «лягти» під чийсь потужний «дах» — зазвичай спецслужб або ж бандитів, при тому останні з часом змушені були передати свою клієнтуру знову ж таки спецслужбам.
Адміністрації, що змінювали одна одну, починаючи від президентського рівня і закінчуючи регіональними, обласними та районними — займалися лише одним: шматували країну для своїх кишенькових структур або ж банально розкрадали її, «розпилюючи» бюджетні кошти. Гасла при цьому використовували найрізноманітніші: за євроінтеграцію, за Союз чи возз'єднання з Росією… Проте, ці гасла перетворювалися на тактичну зброю для проведення операції з привласнення майна чи «освоєння» бюджетних коштів. Стала звичною практика багаторічних затримок виплат зарплатні працівникам промисловості, вчителям та іншим «бюджетникам», тобто людям, які отримували заробітну плату з рук держави — а вони становили більшість населення. Інфляція з 1992-го по 1994 рік склала 1000 %. Приватизація радянської державної економіки, насамперед промисловості, супроводжувалася величезною корупцією. Економічний стан країни став катастрофічним.
7 червня 1993 на Донбасі розпочався безстроковий страйк шахтарів. 17 червня Верховна Рада України на вимогу шахтарів призначила на 26 вересня референдум про довіру (недовіру) президенту і парламенту. Проте, після консультації з президентом, Верховна Рада в останній момент відмінила референдум та призначила дострокові вибори: парламентські — на 27 березня і президентські на 26 червня 1994 року. (Наступні парламентські і президентські вибори мали б відбутися, відповідно, у березні 1995-го і наприкінці 1996 року.)
Кравчуку, який прийшов до влади на хвилі незалежності, за недовгі місяці правління не вдалося сформулювати своє політичне кредо. То він був за співпрацю з європейськими структурами, то за Союз з євразійськими. Народ прозвав його президентом, який зміг «пробігти між крапельками дощу». В результаті українському народу не вдалося ні до Європи наблизитися, ні до Росії повернутися. На виборах 1994 року Кравчук, незважаючи на добрі відносини з Росією, позиціонував себе «національним політиком», мав широку підтримку в Західній Україні та протиставляв себе колишньому прем'єр-міністру Леоніду Кучмі, який виступав за більш тісний зв’язок із Москвою. Останній в липні 1994 року обігнав Кравчука у другому турі і став президентом України.
Будапештські меморандуми, 1994
З моменту розпаду Радянського Союзу Вашингтон дуже занепокоївся наявністю ядерного арсеналу в Україні, Білорусі та Казахстані, які отримали його в результаті ліквідації СРСР. Знищення ядерної зброї в нових державах, які відокремилися від Росії та не підпадали під існуючі міжнародні домовленості, стало пріоритетним напрямком зовнішньої політики США у відносинах із переліченими країнами. Москва також прагнула позбавити своїх нових сусідів статусу ядерних держав. Білл Клінтон (який став президентом США у січні 1993 року) та Борис Єльцин декларували багатообіцяючі заяви стосовно «економічних стимулів» та сприятливого політичного клімату в світі для України, тільки б та погодилася відправити ядерні ракети та боєголовки на територію Російської Федерації.