Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Вашингтон, серед іншого, чинив і політичний тиск. Було скасовано офіційний візит Клінтона до Києва для зустрічі з президентом Кравчуком. Проте, якщо під тиском двох наддержав у Білорусі та Казахстані ядерну зброю вдалося вилучити ще в 1992 році, Україна роззброюватись не поспішала, перш за все під впливом лідера Українського народного руху (партії) В’ячеслава Чорновола, що переконував Кравчука не роззброювати молоду державу. Саме Чорновіл висловив вголос побоювання щодо загрози з боку Росії, вимагаючи гарантій безпеки від міжнародного співтовариства.
Ці гарантії були надані у 1994 році. 5 грудня у Будапешті, під час зустрічі на найвищому рівні, було підписано Меморандум про гарантування безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виготовляти й не купувати ядерної зброї. У відповідь США, Великобританія та Росія обіцяли Україні:
— Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акту НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;
— підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою або ж її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України;
— підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акту НБСЄ утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі будь-які переваги;
— підтверджують їх зобов'язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;
— підтверджують щодо України їх зобов'язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;
— Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Україна проводитимуть консультації у разі виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.
Пізніше під цим документом підписалися: Франція, Канада та Китай. А Україна, крім пропозиції про посередництво в перемовинах про безпеку з Росією, отримала від Європи та США ще й бонусну пропозицію — взяти участь в програмі «Партнерство заради миру» та розпочати співпрацю з НАТО. Здавалося, ніщо більше не загрожувало безпеці України. Її суверенітет та недоторканість мали надійні гарантії з боку міжнародного співтовариства.
У 2009 році, після вторгнення російських військ у Грузію, екс-секретар Ради національної безпеки та оборони України Володимир Горбулін закликав переглянути Будапештський меморандум як такий, що не виправдав надій, та скликати міжнародну конференцію з метою «розпочати процес демілітаризації Чорного моря»[22]. Сьогодні очевидно, наскільки був тоді правий Горбулін й наскільки актуальними стали його припущення тепер. Він прагнув, щоби у конференції взяли участь не лише країни-гаранти, але й інші провідні країни світу, для прикладу, Німеччина. Після окупації Криму та денонсування в односторонньому порядку російсько-української угоди про Чорноморський флот (у травні 2014 року), Росія — одна з країн-гарантів Будапештської угоди — навряд чи на таку конференцію з’явиться.
Президент Леонід Кучма
Під час передвиборчої кампанії 1994 року гасло Кучми «За союз України з Росією» відіграло провідну роль. Ностальгуючи за старим життям, коли всі були рівно бідними, проте щасливими, слов’янська душа сприйняла Кучму за найкращого кандидата, що вказував українцям єдино правильний шлях — «Вперед, в минуле!» Проте дійсність виявилась іншою: перетворення України на заповідник радянщини до планів Кучми не входило. Саме за його президентської каденції почали формуватись та набирати сили потужні фінансово-промислові клани, створювалися нові політичні партії, наприклад, Партія демократичного відродження України, що органічно переросла в Народно-демократичну партію України, негласним куратором та ідеологом якої був сам Кучма.