Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Опонуючи К. Кларк, російський дослідник І. Смирнов вважає, що головний метод сталінської епохи «зводиться психологічно не до шизоїдності, а до мазохізму»[985]. У концепції соцреалізму як мазохізму в психоісторії російської літератури він демонструє своє порушення коду психоаналітичної теорії З. Фройда. Так, вибудовуючи мазохістську соцреалістичну концепцію, Смирнов звертає увагу на винятково ерогенне походження мазохізму з анально-садистської фіксації, тобто фіксації, що не лише передбачає гомосексуалізм, але й стосується імперського характеру. Однак він не вдається до розрізнення характерів імперського як перверсивного і національного, який уникає перверсивності. Адже на латентний гомосексуалізм, як відомо, звертав увагу З. Фройд у садомазохістському російському психотипі, звертаючись до творчості Достоєвського. Для Смирнова мазохістський характер є однобічним і має провідну анальну фіксацію.
Анальний мазохістський суб’єкт у теорії Смирнова «змушений ідентифікувати себе з продукованим ним нікчемним, відкинутим, щезаючим об’єктом, тобто бачити в суб’єктному негативну величину, впадати в мазохістське самозаперечення»[986]. Ця «нікчемність» ерогенного мазохіста у теорії Смирнова відповідає тлумаченню соцреалізму психологічного імперіаліста. Тому Смирнов розщеплює російсько-імперський садомазохізм, а соцреалізм розглядає як психотипологічний конгломерат, в утворенні якого задіяні різні види мазохізму і квазімазохізму. Тобто соцреалізм, за цією теорією, був сформований мазохістами-екстравертами, а до цього додалися садоавангардисти[987]. У такій космополітичній концепції помітна психологіка дослідника: несвідомо звинуватити у соцреалізмі національно-колоніальну психотипність, перекласти провину на «жида», «хохла», грузина та інших, тобто на національну несвідомість, зацікавлену в цій структурі. Прийняти в українській психоісторії цю однобічну концепцію означає визнати у національному характері потребу ерогенного мазохізму, накинутого ззовні гомосексуалізму та всі імперські перверсії, що реально провокуються на стадії російсько-імперського сталінізму.
У психоаналізі, як відомо, розрізняють первинний мазохізм, тобто той, що формується в онтогенезі, та вторинний мазохізм, тобто такий, що формується у філогенезі, під впливом зовнішньої причинності. Соціальний мазохізм має зовнішню спричиненість, тобто формується під впливом соціального середовища. Російсько-імперська політика 20-х років мала гостру потребу в перверсивному, колоніальному ерогенному мазохізмі. Задля цього на рівні несвідомого комунівська ідеологія перверсивно використовувала матрицю національного монотеїзму. Релігійні феномени розглядаються Фройдом на основі онтогенезу: за зразком невротичних симптомів індивідуума, як повернення давно забутих подій в праісторії людської сім’ї. Українська «родина» гостро відчувала потребу свого Мойсея — національного визволителя, законодавця і батька державності. Російська імперія, знищивши носіїв аристократичного проекту української літератури, запропонувала несвідомому українському суб’єкту, національній «банді братів-маргіналів» псевдо-Мойсея в образі Сталіна. На цій основі продукувався перверсивний мазохістський характер, домінантні якості якого визначили позитивного героя, який імітує месію в соцреалістичній літературі, тобто такого «сина», який зливається з «праотцем». «У своїй самовідсутності, — пише І. Смирнов, — мазохіст не схожий ні на кастраційний, ні на істеричний психотипи. Кастраційна особистість відчуває себе і наділеною ознаками, і позбавленою прикметних рис. Істерик вагається в самоозначенні між наявністю і позбавленістю ознак. Мазохіст лише без ознак. Нічого більше в ньому немає»[988]. Таким мав стати у своїй основі український характер, тобто він повинен був щезнути. У цих умовах національний маргінал мав імітувати його щезання.
985
Смирнов И. П. Психодиахронологика. — С. 237.
986
Там само. — С. 233.
987
Смирнов И. П. Психодиахронологика. — С. 292.
988
Там само. — С. 234.