Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
І. Смирнов використовує психоаналіз так, як російський більшовик марксизм. Для тлумачення соцреалізму він посилається на ранню теорію психоаналізу, за якою ерогенний мазохізм походить із садизму. Ерогенною була логіка садомазохістської провокації: збурити в національного суб’єкта імпульси до вбивства, щоб викликати моральне відчуття провини за скоєні вчинки, і відповідно на новій стадії спровокувати ерогенний колоніальний мазохізм. Такий мазохіст-маргінал мав бути «схожий на ризикуючу кастраційну особистість», виявляти національного романтика з неусвідомленою гомосексуальною проекцією, спрямованою на диктатора. Для нього саморуйнування мало стати єдиним способом життя: «руйнуючи себе, індивід живе»[989].
Зразковим прикладом російського соцреалізму можна вважати роман М. Островського «Як гартувалася сталь» (1932—1934), в якому яскраво моделюється садомазохістський характер більшовицького психотипу з його фанатичною потребою історичної істини та ерогенного сталінізму, про що свідчить назва твору. Не екстравертований мазохіст, як прагне переконати Смирнов на основі порушення коду психоаналізу, створює мазохістську соціальність, середовище сталінізму, потребу в домінантному авторитеті, у вожді, що очолює маси[990], а екстравертований садомазохіст (російський імперіаліст), який на першій стадії ліквідовує ще не сформовану модерну національну аристократію, на другій ідеологічно використовує несвідомого українського суб’єкта, архетипно орієнтованого на монотеїзм. Психологія одержимості, що у катастрофічній епосі визначає несвідомий український патріотизм, приховує в собі смертельну небезпеку, оскільки патріотизм маргінала перетворюється на демонічну стихію. Таке перетворення патріотизму на демонізм характерне для націй з фемінним елементом. Тобто така нація у несвідомому стані афекту поводитиме себе як одержима жінка, пророчо символізована у драмі Лесі Українки. Тобто одержима Україна 30—50-х років — це одержима маргінальна Жінка.
«Одна з особливостей садистського характеру, — писав І. Смирнов, — полягає в тому, що він не в ладах із соціалізацією, з вибором суспільної ролі, яка перетворює того, хто мріє про буття-без-іншого, в одного з інших…»[991]. Тобто, коли садизм перемагає в соціокультурному житті, тобто соціалізується, він не має внутрішнього потенціалу для розвитку, тому імперіаліст як «соціалізований садист» змушений стати «квазімазохістом». У тоталітарному комунівському соціумі російський імперіаліст, додумавшись остаточно зліквідувати творчого національного суб’єкта, не враховує, що на цьому шляху і він деградуватиме, самознищуватиметься, адже імперія живиться творчими душами пригноблених народів.
Психоаналіз української літератури епохи соцреалізму доводить, що тотальний ерогенний мазохізм визначає сутність українського маргінала, наполегливо прищеплювану модернізованою Російською імперією. Задля цього російсько-імперські стратегії у 30—50-х роках повторюють розроблені у XIX ст. стратегії переслідування національного характеру. Український соцреалізм має розбудовуватися як література «для хатнього вжитку». Примітивізація цих стратегій повинна викликати регресію українського Его на основі застарілого російського народництва. «За зовнішніми і формальними прикметами, — вважає Г. Грабович, — це наслідування XIX ст., і література періодів Сталіна та Брежнєва є здебільшого саме такою регресією. Історична страшна помста етнографізму і популізму»[992]. Деградація і параліч російсько-імперського Его означали, що український характер мав потрапити у ситуацію застою, нерозвинутості. Традиційний соборний імператив української класики (з письменником-пророком для пробуджуючої нації) та індивідуалістичний модерний самоаналіз на шляху до самоутвердження, тобто попередні здобутки української психоісторії, пригнічуються заради колективістської психотипності на основі російської «общинної» психології. Український характер мав розчинитися у системі комунівських цінностей. Отже, соцреалізм формується на ґрунті психології та ідеології російсько-імперського садомазохістського народництва. Потужні переслідувачі розпочинають програшну для себе постмодерну гру: застарілі стратегії затримують розвиток українського характеру, національної Его-свідомості, однак виявляються катастрофічними для імперської структури, яка безславно сповзає до власного розпаду. Імперська структура, заснована на російсько-більшовицьких народницьких стратегіях, у своїй застарілій і злочинній основі стала приреченою. А в українській літературі настає епоха псевдоедіповості, з утратою принципу реальності та на основі пригнічення кастраційного визвольного механізму.
989
Смирнов И. П. Психодиахронологика.—С. 260.
990
Там само. — С. 290.
991
Там само. — С. 236.
992
Грабович Г. Питання кризи й перелому. — С. 45.