Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

«Одна з особливостей садистського характеру, — писав І. Смирнов, — полягає в тому, що він не в ладах із соціалізацією, з вибором суспільної ролі, яка перетворює того, хто мріє про буття-без-іншого, в одного з інших…»[991]. Тобто, коли садизм перемагає в соціокультурному житті, тобто соціалізується, він не має внутрішнього потенціалу для розвитку, тому імперіаліст як «соціалізований садист» змушений стати «квазімазохістом». У тоталітарному комунівському соціумі російський імперіаліст, додумавшись остаточно зліквідувати творчого національного суб’єкта, не враховує, що на цьому шляху і він деградуватиме, самознищуватиметься, адже імперія живиться творчими душами пригноблених народів.

Психоаналіз української літератури епохи соцреалізму доводить, що тотальний ерогенний мазохізм визначає сутність українського маргінала, наполегливо прищеплювану модернізованою Російською імперією. Задля цього російсько-імперські стратегії у 30—50-х роках повторюють розроблені у XIX ст. стратегії переслідування національного характеру. Український соцреалізм має розбудовуватися як література «для хатнього вжитку». Примітивізація цих стратегій повинна викликати регресію українського Его на основі застарілого російського народництва. «За зовнішніми і формальними прикметами, — вважає Г. Грабович, — це наслідування XIX ст., і література періодів Сталіна та Брежнєва є здебільшого саме такою регресією. Історична страшна помста етнографізму і популізму»[992]. Деградація і параліч російсько-імперського Его означали, що український характер мав потрапити у ситуацію застою, нерозвинутості. Традиційний соборний імператив української класики (з письменником-пророком для пробуджуючої нації) та індивідуалістичний модерний самоаналіз на шляху до самоутвердження, тобто попередні здобутки української психоісторії, пригнічуються заради колективістської психотипності на основі російської «общинної» психології. Український характер мав розчинитися у системі комунівських цінностей. Отже, соцреалізм формується на ґрунті психології та ідеології російсько-імперського садомазохістського народництва. Потужні переслідувачі розпочинають програшну для себе постмодерну гру: застарілі стратегії затримують розвиток українського характеру, національної Его-свідомості, однак виявляються катастрофічними для імперської структури, яка безславно сповзає до власного розпаду. Імперська структура, заснована на російсько-більшовицьких народницьких стратегіях, у своїй застарілій і злочинній основі стала приреченою. А в українській літературі настає епоха псевдоедіповості, з утратою принципу реальності та на основі пригнічення кастраційного визвольного механізму.