У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Загалом усі жінки В. Маяковського не просто відали про існування Л. Брік — вони мусили вислуховувати захопливі розповіді поета про неї. Будучи у Франції, В. Маяковський разом зі згаданою Т. Яковлевою блукав по паризьких крамницях, щоб вибрати для коханої Лілі автомобіль. Адже вона любила подарунки, а він любив дарувати. Імпровізовану обручку, всередині якої було вирізьблено: «Л. Ю. Б.», себто Лілі Юріївні Брік, поетова коханка носила після його смерти на шиї — разом з його власним перснем, почепленим на тому намисті поруч із каблучками інших коханців.
Але по-справжньому В. Маяковського, здається, не любила жадна з його жінок. У тому числі й Ліля Брік. Після смерти поета вона відновила сумнозвісну «родину на трьох», запросивши до співжиття героя громадянської війни Віталія Примакова, розстріляного згодом у 1937-му році. Пізніше, після смерти О. Бріка у 1945-му, що сталася, ясна річ, через інфаркт, з’явився наступний неофіційний чоловік, літературознавець Васілій Катанян. За життя Л. Брік любила повторювати: «Я кохала лише одного. Одного Осю, одного Володю, одного Віталія та одного Васю». Хоч насправді романів, і то з видатними особами, вистачало без того — і до В. Маяковського, і після нього, і паралельно з ним. Був, між іншим, державний діяч Киргизії Юсуп Абдрахманов, відомий кінорежисер Л. Кулєшов, якого через нещасне кохання ледве спинили на порозі самогубства, буквально схопивши за руку. «Чи знав Маяковський про ваші романи?» — питали в Л. Брік на схилі життя. «Знав». — «Як він реаґував?» — «Мовчав».
Обкладинка книги В. Маяковського «Про ЦЕ». Оформлення А. Родченка. 1923 рік
В останні дні свого життя В. Маяковський відчайдушно намагався створити власну родину. Він писав листи в Париж до Т. Яковлевої, в яких благав її вийти за нього заміж. Від В. Полонської вимагав негайного розлучення з чоловіком. «Маяковський був нервовий, засмиканий, підозрілий. Мучив мене, постійно ревнував, вимагав, щоби я кинула чоловіка, залишила театр. Це було дико, дивно», — згадувала В. Полонська. І в той самий час поет клопотався про те, щоб отримати квартиру поруч із сімейством Бріків після їхнього переїзду з Гендрікового провулку. Без Л. Брік, без дозволу жорстокої хазяйки, жадне родинне життя не уявлялось В. Маяковському можливим. «Я кохаю, кохаю тебе безоглядно, — писав він, — і всупереч усьому, кохав і кохатиму, чи будеш ти груба зі мною, а чи лагідна, моя або чужа». Навіть після смерти поета все вирішилось на користь Лілі Брік. У своєму передсмертному листі В. Маяковський писав: «Товаришу Уряд! Моя родина — це Ліля Брік, мама, сестри та Вероніка Вітольдівна Полонська. Якщо ти влаштуєш їм непогане життя — спасибі». Натомість половина при розподілі поетової спадщини, якою його справжня родина (мати і сестри) не займалася, дісталася самій лише Л. Брік. Не без її втручання В. Полонська ще в 1930-му році відмовилася вважати себе членом родини В. Маяковського (при живому чоловікові!) і категорично заперечила свій інтимний зв’язок з поетом. Щоправда, у своїх спогадах, які з’явилися друком після її смерти у 1994-му році, вона неодноразово наголошує на існуванні таких стосунків.
Також у 1971-му році В. Полонська спробувала було відновити свої «сімейні» права, написавши на ім’я тодішнього генсека Л. Брежнєва заяву з проханням надати їй персональну пенсію за старістю літ уже як членові родини В. Маяковського. Довідавшись про це, поетова сестра заявила, що ані Л. Брік, ні В. Полонську вся родина Маяковських ніколи не вважала за членів родини. Водночас у смерті поета вона звинувачувала безпосередньо В. Полонську, яка, мовляв, була свідком його страшних душевних мук і нічого не зробила, щоб «перемкнути цей настрій, щоби відвести курок револьвера від нього». Себто не погодилася з хворобливими домаганнями поета й не вийшла за нього заміж, а побігла натомість до театру, до власного чоловіка чи деінде. Чи варто казати, що в претензіях В. Полонської на персональну пенсію було відмовлено? А за давньою постановою ВЦВК і СНК РСФСР від 1930-го року авторські гонорари В. Маяковського й далі ділили порівну між собою його родина й Л. Брік.
Отож морально відповідальною за смерть «першого радянського поета» в ЦК зробили В. Полонську. Втім, чи лише вона винна в тому, що сталося? І чи не завдяки неприхованим фобіям В. Маяковського ця жінка виявилась причетною до його особистої трагедії?