Суспільно-політичні твори

Передовиця. Харків, 1 січня 1912 р.

Стародавній звичай каже, що нова часопись повинна оголосити свою програму й тим оправдати свою появу й своє існування. Але чи треба се робити нам? Хіба не досить вже того, що на цілу Слобідську Україну нема ні одної часописі української, щоб неминуча потреба в такій часописі була очевидною.

І коли ми повинні щось говорити, то не се, через що ми видаємо нашу часопись, але тільки се, через що досі ми не видавали й так пізно заходились. Є такі права, що вони рівнозначні з обов’язками. Отже, придбане нами право мати свою пресу накладало на нас обов’язки видавати часописі і на

Слобідській Україні. Досі цього не зроблено, і велика країна, щільно залюднена українцями, була без власної преси. А тим часом кожен день, згублений нині, виросте колись до значення цілої епохи, нами змарнованої, бо незабаром надійде величезна конкуренція народів нашої держави, конкуренція інтелектуальна, моральна й економічна, а тоді лихо буде відсталим...

Отже, приступаємо до справи величезної ваги, до діла справді величного: до здійснення права вільного слова. В кого се право було раз у раз, той не розуміє, яке воно безмежно коштовне, бо хто щоденно п’є свіжу воду й дихає чистим повітрям, не тямить той, яке се добро! Український нарід має засмаглії вуста... Нація охляла без вільного рідного слова...

Приступаємо з душевним трепетом та благоговінням до користування сією найкращою спадщиною, що лишили нам прапрадіди, а мало не згубили діди та батьки. Тонкими незримими нитками зв’язуємо, з’єднуємо й злучаємо наші душі з душами далеких предків наших, бо вимовляємо ті слова, які вони утворили й вистраждали в своїм поході до культури, а вкупі з тими словами приймаємо й їх спосіб уявлення та концепції. І цей таємний психічний зв’язок зміцнюємо часописсю.

Країну оцю — колишнє Дике Поле — оселили й культивували предки наші. З шаблею в одній руці, з чепігою в другій — зміцнили вони своє опанування сією землею. І їх енергією постав Харків. Як змінились способи боротьби, то й предки наші змінили шаблю на перо, а тоді Харків зробився осередком розумового життя й українського літературного руху. На цілу російську Україну був тоді один університет у Харкові, а ректором університету був Гулак-Артемовський. З початком ХІХ віку Харків був огнищем українства: Квітка, Боровиковський, Метлинський, Костомарів і ціла зграя другорядних, але милих серцеві імен. Колись Харків справді був українськими Атенами. Українська національна культура готувала ґрунт для розцвіту національного генія. Але надійшли хмарні варварські часи надвірних причин, настав занепад, зникли благородні традиції й увірвались зв’язки...

Перед нами знов Дике Поле. Знов треба творчої роботи. Отже, наново культивувати Дике Поле й підготувати ґрунт для розцвіту національного генія — се й є наше завдання. Тямимо, що завдання величезне, а сили наші дрібні. Але тямимо й те, що треба розпочати велику справу відродження нашої культури. Іще й те тямимо, що праця наша обіцяє бути вдячною, бо ґрунт сей є органічно, стихійно український, що на тому ґрунті зросла ціла зграя українських письменників з Квіткою на чолі в початку ХІХ віку й Олесем на чолі в початку ХХ віку. За ввесь той час Слобожанщина не дала ні одного російського письменника. Така є сила й могутність української стихії.