Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Психоаналітичні дослідження засвідчили, що параноїк через тривогу переслідування і підозри розвиває сильну здатність до спостереження за зовнішнім світом і картиною реальності, однак це спостереження та почуття реальності порушене, оскільки «його тривога переслідування примушує дивитися на людей головним чином з погляду того, чи є вони переслідувачами, чи не є». Через цю тривогу переслідування неможлива стабільна ідентифікація з іншим об’єктом (адекватне бачення і розуміння його), а відповідно неможливою є і здатність любити[979]. У прозі Т. Осьмачки постійно акцентується на втрачених батьківському і материнському об’єктах, що не дають змогу сформуватися потужному у своїй духовності синівському характеру. Конфлікт на основі розщепленого материнського коду, тобто між любов’ю і ненавистю, посилюють параноїдні тривоги, що свідчить про неспроможність Его справитися зі своїм садизмом і фобіями. Невдалі ідентифікації з інтерналізованими і реальними улюбленими об’єктами породжують психотичні розлади — депресивні, маніакальні і параноїдні стани. Надмірний страх від інтерналізованих переслідувачів, які проектуються на зовнішній світ, не дають змоги усвідомити психічну і зовнішню реальність, спричиняючи психотичне письмо. Підсумком цього національного божевілля був роман «Ротонда душогубців» (1956) Т. Осьмачки, пронизаний психосемантикою різноманітних страхів переслідування[980]. Тут маємо те, про що говорив Цицерон: у потьмареного розуму «всі вікна завішані».
Як відомо, мистецтво античності «завжди вважало себе терапевтичним, очисним засобом (що несе катарсис). Воно ідентифікувало певний симптом, ізолювало його і виганяло із суспільства…»[981]. У «Ротонді душогубців» одним із колоніальних симптомів є хворобливий асемітизм, успадкований національною масовою свідомістю разом з наступом імперіалізму на монотеїзм і у час формування більшовицького світогляду на основі імітації єврейських мислителів. Цей хворобливий український асемітизм, провокований Російською імперією, може бути очищений в психоісторії української літератури лише на основі психоаналізу. Проза Осьмачки як передусім психічна поразка національної геніальності разом з усіма вербалізованими у ній фобіями і маніями заслуговує глибоких студій, без чого неможливе повноцінне усвідомлення наслідків психотичної стадії у психоісторії української літератури[982]. Заглиблення в неї дає змогу збагнути психогенезу невротичності постбільшовицького українського письменника, що трансформується в параноїдний психоз на основі історичної травми 20—30-х років XX ст.
NB
ІМПЕРСЬКИЙ суб’єкт у 20-ті роки XX ст. діє відповідно до власної головної психологічної стратегії захисту — розщеплення. Модернізація стратегії розщеплення полягає в тому, щоб перенести українське лібідо з материнського об’єкта, оскільки така позиція формує національний патріотизм, на об’єкт-замінник, що дасть змогу модернізувати імперію. Модерне українське синівське покоління мало би відреагувати власною стратегією захисту — інтеграцією національного характеру на основі батьківського коду мужності. Однак українське синівське покоління не встигає сформуватися у власній духовній мужності на тлі динамічної маскулінізації імперського суб’єкта. Це породжує меланхолійний психоз у середовищі молодого покоління, що означає на рівні неусвідомлених сил неможливість поєднати українську матір як національного об’єкта з батьківським імперським суб’єктом, який проявляє свою маскулінну садоавангардистську сутність. Розв’язкою психотичного метання стає символічне порушення батьківського коду мужності через матеревбивство. Символічна злочинність (на рівні художніх текстів) вестиме за собою цілком реальну злочинність.
В ІСТОРІЇ української літератури 20-ті роки стали реалістичним проявом української романтичної психології одержимості, що несла в собі неподоланий кастраційний комплекс. Випробування українського характеру під час імперського провокативного психологічного експерименту (провокація інстинктів руйнування) виявила його потенційну синівську слабкість, наслідком чого стали психотичні стани.
979
Там само.
980
Див.: Зборовська Н. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. — К., 1996. А також: Зборовська Н. Тодось Осьмачка — з погляду творчої невдачі (за повістю «Старший боярин») // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовно-стилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. — Черкаси, 2000. — С. 45—49.
981
Киньяр П. Секс и страх. — С. 93.
982
Див.: про цю проблемну творчість як психологічну невдачу у статті: Зборовська Н. Тодось Осьмачка — з погляду творчої невдачі (за повістю «Старший боярин») // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовно-стилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. — Черкаси, 2000.