Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Маніакально-меланхолійна психотичність пронизує жіночі та чоловічі образи роману «Чорний ангел» (1929) О. Слісаренка. Психотизація відсилає до розщепленого материнського коду та химерного, незбагненного батьківського, що породжує роздвоєння між традиційною людською любов’ю і «безбожною комуністичною любов’ю». На основі цього роздвоєння психологія української жінки справляє враження фанатички, «психопатки та істерички», яка загнана в пастку фальшивого батьківського коду. Свідомість під впливом химерної комуністичної ідеї продукує містичний демонізм. Марта впадає у дивні маніакальні марення, які змінюються типовою депресивністю разом із суїцидним бажанням. Найбільшу психічну муку викликає амбівалентність: її втілює Чорний Ангел як символ ерогенного кохання, а також як диявол, що через кохання хоче забрати віру в комуністичну ідею. Тому любовна потреба має бути подолана в істеричній душі Марти. Прикладом зразкової батьківської вольової фігури є робітник Чмиря, який демонструє стандарт більшовицької маскулінності. Про психічне «одужання» Марти у романі свідчить зміна галюцинації: замість Чорного ангела, що символізує одержимість коханням, з’являється Червоний ангел, що символізує одержимість комуною. Така розв’язка «любовної» драми нагадує діалог з оповідання В. Підмогильного «З життя будинку № 29»:
«— Та це просто божевільна!
— Можливо. Але класово божевільна»[971].
Модель жіночої одержимості, виявленої на порубіжжі драмою Лесі Українки, на основі відсутності релігійної свідомості химерно трансформується в більшовицькій реальності 20-х років. Невипадково тоді почалися розмови про неактуальність жанру роману, оскільки кохання у світі раціонально-прагматичному — це «невеличка» драма[972], тобто подія, не варта особливої літературної уваги. У постмодерністському тексті, що спустошує цінність творчості, актуалізуючи імітацію (відповідно — виганяється психологічний аналіз, пізнавальний текст, а з ними — свідома і творча нація, що бачить себе у дзеркалі літератури), ерос стає імітаційною темою, об’єктом для осміяння етичних українських класиків, як про це сигналізує «Невеличка драма» В. Підмогильного, «Золоті лисенята» Ю. Шпола та ін.
Символічним симптомом вигнання любові на користь сексуальності стали романізовані біографії В. Домонтовича. Так, несвідомо зневажаючи Куліша як свого головного едіпового суперника, який почував себе не дуже впевненим у сексуальності, В. Домонтович підносить самозакохану Марію Маркович, яка впевнено імітувала любов[973]. Невипадково раціоналістичний В. Домонтович, осміявши любовні романи Куліша, стане успішним чекістом часів Сталіна і по собі не залишить жодних любовних романів, крім несміливих натяків на гомосексуалізм. Загалом боротьба Домонтовича проти Куліша виявляє несвідому боротьбу талановитого аналітика із вмираючою душею, яким став у більшовицькій імперії В. Домонтович, проти талановитого аналітика із живою душею, яким був у тій же імперії, але в іншому часі, П. Куліш.
Криза як літературна епоха, за словами Грабовича, «це ще не цілість явища; і навіть найвидатніші парадигми, архітвори як такі ще не становлять процесу, — а криза, як ми її хочемо охопити, — це передусім динаміка»[974]. Тому 20-ті роки були не роками національного Відродження, коли національне Еґо, що так стрімко прямувало у своєму історичному розвитку, могло проявитися на повну силу. З погляду психоісторії в цей період на повну силу виявилася криза національної романтики. Недозрілість національного синівського індивідуалізму як недозрілість національної мужності усвідомлюється у постмодерністській ситуації 20-х років з проясненням психосемантики більшовицької революції.
«Соматичні аномалії» втілює розщеплена, психотична образність цієї епохи, яка виявляє, що національне тіло (несвідоме), вагітне власною державою (як самосвідомістю), народжує мертву дитину. Українське ставлення до нерозпізнаного симбіотичного об’єкта (імперської комуни) на початку 30-х років набуває амбівалентності, невизначеності, психотичного метання. Психотичний національний суб’єкт, позбавляючись материнського об’єкта, прагне знайти нову інстанцію, яка б орієнтувала його у непевному світі. У пошуках філогенетичної орієнтації український психотик в умовах більшовицького (садистського) насильства несвідомо приймає запропоновану для колоніального об’єкта мазохістську роль, підкоряючись імперській маскулінізованій мужності.
971
Підмогильний В. З життя будинку № 29. // Дніпро, 1991. — № 2. — С. 182.
972
Бернадська Н. І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. — К., 2004. — С. 126.
973
Див.: Петров В. Романи Куліша // П. Зайцев. Перше кохання Шевченка. Петров В. Романи Куліша; Аліна й Костомаров. — К., 1994. — С. 15—194.
974
Грабович Г. Питання кризи й перелому // Г. Грабович. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. — С. 36.