Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— То ще почуєте, — сказав Фредерік Гаррісон. — І не тільки ви, а всі в цьому смердючому трухлявому закутку, коли я рознесу його під три чорти.
— Я бачу, ви наська людина, — сказав капітан Віллі.— Як вас занесло в такі великі цабе?
— Він один із провідних діячів нашого уряду, — сказав другий клієнт.
— Брехня, — сказав капітан Віллі.— Якщо він таке велике цабе, то що йому робити в Кі-Уесті?
— Він приїхав сюди відпочити, — пояснив секретар. — Він буде губернатором…
— Годі, Віллісе, — сказав Фредерік Гаррісон. — Тепер, сподіваюсь, ви підвезете нас до того човна, — сказав він, посміхаючись. То була посмішка, що призначалася виключно для таких випадків.
— Ні, сер.
— Слухай, ти, жаболове придуркуватий! Я ж тебе на порох зітру.
— Так точно, — сказав капітан Віллі.
— Ти не знаєш, хто я такий.
— Не знаю й знати не хочу, — сказав капітан Віллі.
— Той чоловік — контрабандист, так?
— Ви так гадаєте?
— Певно, за нього обіцяно винагороду.
— Навряд, навряд.
— Він злочинець.
— Він має родину, яку треба годувати, та й самому йому теж треба їсти. А от хто годує вас? Чи не ті, хто гне спину на громадських роботах за шість з половиною доларів на тиждень?
— Він поранений. Отже, він брав участь у якійсь перестрілці.
— Якщо не підстрелив себе сам, знічев'я.
— Свої жарти прибережи для своїх домашніх. Зараз ти під'їдеш до того човна, й ми відбуксируємо його разом із власником у поліцію.
— І в яку ж таку поліцію?
— В Кі-Уест.
— То ви поліцейський?
— Я вже пояснив вам, хто він, — сказав секретар.
— Гаразд, — відповів капітан Віллі. Він штовхнув румпель від себе й розвернув моторку, пройшовши так близько від берега, що аж знявся з-під гвинта вихор мергелю. Пахкаючи, «Південна Флоріда» рушила протокою до мангрових заростей, туди, де стояв другий човен.
— У вас тут є яка-небудь зброя? — спитав капітана Віллі Фредерік Гаррісон.
— Ні, сер.
Обидва клієнти у фланелевих костюмах підвелися й стоячи роздивлялися на човен з контрабандою.
— Це веселіше, ніж рибку ловити, еге ж, докторе? — сказав секретар.
— Хай її дурні ловлять, — сказав Фредерік Гаррісон. — Ну, впіймаєш ти меч-рибу, а далі що? Вона ж не їстівна. А оце таки справді цікаво. І я дуже радий, що мені випала така нагода. Той чоловік поранений, отже, втекти не може. На морі шторм. Ми знаємо номер його човна.
— Власне, ви візьмете злочинця самотужки, — із захватом сказав секретар.
— Та ще й голіруч, — сказав Фредерік Гаррісон.
— І без отого цирку, який так полюбляють агенти ФБР, — сказав секретар.
— Едгар Гувер зловживає саморекламою, — сказав Фредерік Гаррісон. — По-моєму, час уже взяти його в шори. Підходь упритул, — сказав він капітану Віллі.
Капітан Віллі заглушив двигун, і течія поволі понесла човен.
— Агов! — крикнув капітан Віллі в бік другого човна. — Сховайтеся!
— Це що за штучки? — сердито сказав Гаррісон.
— Заткнися, — відповів капітан Віллі.— Агов! — гукнув він знову в бік другого човна. — Слухай. Прямуй спокійненько до міста. Бог із ним, із човном. Човен відберуть. Утопи вантаж і повертайся до міста. Тут, у мене на борту, якийсь лягавий з Вашінгтона. Каже, ніби він важливіший за президента. Він хоче запроторити тебе. Думає, що ти контрабандист. Записав номер човна. Я тебе і в очі не бачив, і не знаю, хто ти такий. Я б і не впізнав тебе, якби мені показали…
Відстань між човнами збільшувалася. А капітан Віллі кричав:
— Я не знаю, де те місце, де ми тебе побачили. Я не знайду туди дороги.
— Добре! — долинуло з другого човна.
— А цей цабе ловитиме рибку до вечора! — кричав капітан Віллі.
— Добре!
— Він любить ловити рибку! — надсадно кричав капітан Віллі.— Тільки, сучий син, каже, ніби вона не їстівна.
— Дякую, братухо! — долинув голос Гаррі.
— То твій брат? — спитав Фредерік Гаррісон. Обличчя в нього побагровіло, але свого інформаційного голоду він, очевидно, ще не вгамував.
— Ні, сер, — відповів капітан Віллі.— На морі всі називають один одного братами.
— Ми негайно повертаємося в Кі-Уест, — сказав Фредерік Гаррісон; але сказав він те не дуже впевнено.
— Ні, сер, — сказав капітан Віллі.— Ви, добродії, найняли мій човен на цілий день. Тож я постараюся, щоб ви одержали сповна за ваші гроші. Хоч ви й назвали мене придурком, я постараюся, щоб ви натішились по саме нікуди.
— Вези нас у Кі-Уест, — сказав Гаррісон.