Твори в 4-х томах. Том 2

— Я страйкував проти такої платні,— кажу я.

— І повернувся до роботи, — каже він. — Вам закидали, що ви, мовляв, страйкуєте проти добродійності. А ти ж усе своє життя працював, правда? І зроду ні в кого подачок не просив.

— Тепер нема роботи, — кажу я. — Ніде тепер нема роботи, з якої можна б прожити.

— А чому?

— Не знаю.

— І я не знаю, — каже він. — Але поки хоч у когось є що їсти, в моєї родини теж буде. Тут діло таке: вони хочуть вас, конків, заморити голодом і вимести звідси, щоб потім спалити ваші халупи, а натомість спорудити готелі й оголосити Кі-Уест курортом. Так я чув. І чув, що вони скуповують земельні ділянки, щоб потім, коли голод пожене тутешніх бідняків голодувати десь-інде, з'явитися сюди і влаштувати в цьому закутні рай для туристів.

— Ти говориш, мов якийсь радикал, — кажу я.

— Ніякий я не радикал, — каже він. — Просто мене злість бере. Мене давно вже злість бере.

— Звісно, без руки добрішим не станеш.

— Ет, дідько з нею, з рукою. Втративши руку, ти втратив тільки руку. Бувають і гірші втрати. В чоловіка є пара рук і пара ще чогось. І чоловік лишається чоловіком навіть з однією рукою й одним тим самим. Ет, до біса, — каже він, — я не хочу про це балакати. — А тоді, по хвилі, знов: — Отих самих у мене ще, слава богу, двоє.— Потім заводить мотор і каже — Ну, поїхали, подивимося, що то за одні.

Ми поїхали далі бульваром, зустрічних машин майже не було, з моря дув вітер, і там, де хвилі прибою перехлюпувалися через бетоновану огорожу набережної, пахло водоростями. Гаррі вів машину лівою рукою. Він мені завжди подобався, і колись ми з ним часто виходили в море. Але його не впізнати, відколи він втратив руку, та ще й позбувся човна: митники відібрали човен, бо той вашінгтонський цабе, який тут у нас гостював, написав заяву, що бачив, як з нього вивантажували спиртне. Коли Гаррі мав човен, йому сам чорт був не страшний, але без човна він став якийсь сам не свій. Певно, він зрадів, що має привід викрасти свій катер. Він знав, звісно, що його знову відберуть, але сподівався перед тим трохи підробити. Мені |роші теж вкрай потрібні, але я не хотів через них устрявати і халепу. Тож я йому сказав: