Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Що сталося з твоєю рукою? — запитує в Гаррі адвокат.
А в Гаррі рукав пришпилений до плеча.
— Вона мені набридла, і я її відтяв, — відповідає йому Гаррі.
— Сам відтяв, чи хтось допоміг?
— Ми з лікарем удвох її відтяли, — каже Гаррі. Він на той час уже добряче випив, і це давалося взнаки. — Я тримав, а лікар різав. Якби так відтинали руки тим, хто залазить у чужі кишені, ти б давно був і без рук, і без ніг.
— А що ж із нею було, що довелося її відтяти? — питає адвокат.
— Відчепись, — відповідає йому Гаррі.
— А все-таки. Що з нею було, і де саме це сталося?
— Кажуть тобі, відчепися, — відповідає йому Гаррі.— Ти знаєш, де це сталось, і знаєш, що сталося. Заткни пельку й відчепися від мене.
— Я хочу побалакати з тобою, — каже йому адвокат.
— То балакай.
— Ні, не на людях.
— Не хочу я з тобою балакати. Від тебе завжди самі не-приємності. Бо ти зараза.
— Я маю для тебе дещо. Не пожалкуєш.
— Ну, гаразд. Один раз послухаю, — відповідає йомуГаррі.— Про що буде мова? Про Хуана?
— Ні. Не про Хуана.
Вони обійшли стойку, ввійшли до кімнати за баром — тієї, де кабінети, — і довго не верталися. Поки вони були там, прийшла дочка Каланчі-Люсі з отією дівчиною з їхнього дому, що з нею завжди ходить. Вони сіли перед стойкою й замовили кока-колу.
— Подейкують, ніби вийшов закон, що дівчатам не можна гуляти після шостої години і в барах з'являтися теж, — каже Фредді дочці Каланчі-Люсі.
— Та подейкують.
— Скоро в цьому місті життя не буде, — каже Фредді.
— Що не буде, то не буде. Ти виходиш з'їсти бутерброд чи випити кока-коли, а тебе — хап, і плати п'ятнадцять доларів штрафу.
— Тепер вони тільки до таких і присікуються, — каже дочка Каланчі-Люсі.— До тих, хто хоче трохи розважитись. Скоро й сміятися заборонять.
— Якщо воно й далі так буде, то хоч бери та тікай звідси.
Тут саме повернулися Гаррі з адвокатом, й адвокат питає:
— Отже, ти приїдеш?
— А чому б тобі не привести їх сюди?
— Вони сюди не прийдуть. Зустрінемося там.
— Гаразд, — каже Гаррі й підходить до стойки, а адвокат тим часом виходить.
— Що питимеш, Ел? — питає він мене.
— Бакарді.
— Два бакарді, Фредді.— А тоді обертається до мене: — Ти де тепер, Ел?
— На громадських роботах.
— Що робиш?
— Копаю канави. Розбираю стару трамвайну колію.
— І скільки маєш?
— Сім з половиною доларів.
— На тиждень?
— А ти думав?
— За що ж ти тут пиячиш?
— Я не пив, поки ти мені не поставив, — відповів я йому.
А він підсовується ближче до мене й каже:
— Ти пішов би на діло?
— Дивлячись яке.
— То поговоримо?
— Давай.
— Ходімо до моєї машини, — каже він. — Бувай, Фредді.— Ійн трохи ніби захекався, як завжди, коли вип'є. Я пройшов з йгцтм розкопаною вулицею — ми там цілий день видовбували з бруківки рейки — до рогу, де стояла його машина. — Сідай, — Каже він.
— Куди ми їдемо?
— Поки що — куди очі бачать, — відповідає він.
Він мовчки повів машину по Уайтхед-стріт, в кінці вулиці Завернув ліворуч, і ми проїхали всю набережну аж до Уайт-'£Тріт і по ній до пляжу. Весь час Гаррі не озивався. Нарешті ||0. виїхали піщаною дорогою на бульвар, і там, на бульварі, щн загальмував, зупинився коло бровки й каже:
— Якісь іноземці хочуть найняти мій човен на діло.
— Але ж митниця відібрала його в тебе.
— Вони цього не знають.
— А про що йдеться?
— Їм треба переправити людину, що має залагодити на Кубі якусь справу, але не може їхати ні пароплавом, ні літаком. Так мені сказав Губань.
— А таке хіба робиться?
— Авжеж. Після перевороту це — звичайне діло. Хтозна, скільки люду вже переправилося.
— А з човном як?
— Човен доведеться викрасти. Двигуни вони не познімали, тож він на ходу.
— Як ти виведеш його з бази?
— Якось виведу.
— А назад як?
— Це ще доведеться обміркувати. Якщо ти не хочеш їхати, — скажи.
— Чого ж відмовлятися від заробітку.
Послухай, — каже він. — Ти заробляєш сім з половиною Ударів на тиждень. У тебе троє діток, яких нема чим годувати, Жоли вони приходять зі школи. У тебе родина, й у всіх з голоду, Животи пухнуть, а я даю тобі нагоду трохи заробити.
— Ти не сказав, скільки заробити. Задешево ризикувати теж не хочеться.
Тепер скільки не ризикуй, а багато не заробиш, Еле, — каже він. — От візьми хоча б мене. Я возив охочих ловити рибу за сезон заробляв по тридцять п'ять доларів на день. І раптом через якийсь нікчемний вантаж спиртного, що коштує менше, ніж мій човен, мене частують свинцем, і я позбуваюсь і руки, і човна. Але можеш бути певен: мої дітки не ходитимуть голодні, я не копатиму для уряду канав за мідяки, яких не вистачає навіть на хліб. Та й так чи так, копати землю я вже не можу. Я не знаю, хто вигадує закони, але знаю, що немає такого закону, щоб людина голодувала.