Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— А тебе як? — питає Гаррі.
— Ну гаразд, — каже цей кубинець. — Твоя взяла. Де човен?
— На яхтовій стоянці.
— А це хто? — питає в нього кубинець, дивлячись на мене.
— Мій помічник, — каже Гаррі.
Поки той кубинець придивлявся до мене, троє інших придивлялися до нас обох.
— У твого помічника голодний вигляд, — каже кубинець і ну сміятися. — Вип'єш?
— А чого ж, — каже Гаррі.
— Що? Бакарді?
— Що ви, те і я, — каже Гаррі.
— А твій помічник п'є?
— А чого ж, чарочку можна, — кажу я.
— Тобі ще ніхто не дає,— каже цей громило. — Я тільки питаю, чи ти п'єш.
— Та облиш, Роберто, — каже інший кубинець, молодий хлопчик, ще майже підліток. — Невже ти не можеш розмовляти з людиною, не сікаючись до неї?
— А я хіба сікаюсь? Я просто питаю, чи він п'є. Як береш когось на роботу, треба ж знати, п'є він чи ні.
— Налий йому, — каже той інший кубинець. — І давай до діла.
— Скільки ти візьмеш за поїздку, хазяїне? — питає в Гаррі своїм грубим голосом кубинець, якого звуть Роберто.
— Залежить, яка поїздка, — відповідає Гаррі.
— Нам треба, щоб ти перевіз нас чотирьох на Кубу.
— Куди саме на Кубу?
— У Кабаньяс. До одного місця поблизу Кабаньянса. Відразу за Маріелем. Ти знаєш, де це?
— Знаю, — каже Гаррі.— Тільки перевезти, і все?
— І все. Перевезти й висадити на берег.
— Три сотні.
— Це забагато. А якби ми найняли човен поденно, з гарантованою оплатою за два тижні?
— Сорок доларів на день і півтори тисячі застави на випадок, якщо з човном щось трапиться. Дозвіл брати треба?
— Ні.
— Бензин і мастило теж за ваш рахунок, — каже їм Гаррі.
— Ми дамо тобі дві сотні за те, щоб ти нас перевіз і висадив на берег.
— Ні.
— А скільки ти візьмеш?
— Я вже сказав.
— Це забагато.
— Зовсім не багато, — відповідає йому Гаррі.— Я не знаю, хто ви такі. Не знаю, чим ви займаєтесь, і не знаю, чи у вас не стрілятимуть. Я маю двічі перейти Гольфстрім зимової пори. Так чи так, я ризикую своїм човном. Я перевезу вас за дві сотні, але за умови, що ви внесете тисячу доларів застави на випадок, якщо з човном щось станеться.
— Що ж, слушно, — каже їм Губань. — Це більше, ніж слушно.
Кубинці заговорили між собою по-іспанському. Я не розумів їх, але знав, що Гаррі розуміє.
— Гаразд, — каже той громило Роберто. — Коли можеш відчалити?
— Завтра звечора, о будь-якій годині.
— Може, нам доведеться затриматися до післязавтра, — каже один із них.
— Мені однаково, — відповідає Гаррі.— Аби тільки вчасно мене попередили.
— Човен у вас справний?
— Аякже, — каже Гаррі.
— На вигляд він у вас гарний, — каже молоденький кубинець.
— А де ви його бачили?
— Мені його показував містер Сіммонс, ваш адвокат.
— Ясно, — каже Гаррі.
— Випий, — каже інший кубинець. — Тобі доводилося бувати на Кубі?
— Кілька разів бував.
— По-іспанському говориш?
— Так і не навчився.
Я побачив, як Губань зиркнув на Гаррі, але цей адвокат сам такий пройда, що його тільки тішить, коли люди брешуть. Сьогодні, прийшовши поговорити з Гаррі про це діло, він теж не заговорив прямо. Ні, йому треба було збрехати, ніби він шукає Хуана Родрігеса, нікчемного голодранця, який рідного батька продав би і якого сам Губань упакував, щоб потім його захищати.
— Містер Сіммонс добре розмовляє по-іспанському, — каже кубинець.
— Він людина освічена.
— Ти знаєшся на мореплавстві?
— До Куби й назад пропливу.
— Ти рибалка?
— Еге ж, — відповідає Гаррі.
— А як же ти ловиш однією рукою? — питає мордатий.
— Ж отак: вдвічі швидше, — відповідає йому Гаррі.— У вас іще є якісь питання до мене?
— Нема.
Вони заговорили між собою по-іспанському.
— То я пішов, — каже Гаррі.
— Щодо човна я тобі дам знати, — каже Губань.
— Нехай не забудуть про заставу, — каже йому Гаррі.
— Це ми завтра зробимо.
— Ну, бувайте, — каже їм Гаррі.
— До побачення, — каже наймолодший і з них усіх найсим-патичніший, а мордатий і не озивається. Двоє інших кубинців, з виду ніби індіанці, за весь час тільки перемовилися кількома словами по-іспанському з мордатим.
— Ми ще з тобою сьогодні побачимось, — каже Губань.
— Де?
— У Фредді.
Ми знову пройшли через кухню, і Фреда спитала:
— Як Марія, Гаррі?