Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Перевернися, — він висмикнув мішок з-під голови негра й кинув його за борт. Негр сів.
— Вони вже тут, — сказав він.
Білий човен уже проходив повз них.
— Це капітан Віллі,— сказав негр. — З якимись клієнтами.
На кормі білого човна, тримаючи спінінги, сиділи на стільцях двоє чоловіків у фланелевих костюмах і білих панамах! а румпель тримав старий у фетровому капелюсі й штормівці; він провів моторку так, що вона пройшла зовсім близько від мангрових заростей, під якими стояв човен з контрабандою.
— Як справи, Гаррі? — гукнув старий, проїжджаючи мимо.
Гаррі у відповідь помахав здоровою рукою. Моторка почала віддалятися, двоє чоловіків із спінінгами ще якийсь час пильно дивилися на човен з контрабандою, а тоді заговорили до старого. Гаррі не чув, про що саме вони говорять.
— На виході з протоки він розвернеться й повернеться сюди, — сказав Гаррі негрові. Він спустився в каюту й приніс ковдру. — Дай-но я тебе прикрию.
— Давно б так, — сказав негр. — Вони не могли не помітити мішків. Що будемо робити?
— Віллі не підведе, — сказав Гаррі.— Він передасть кому треба в місті, що ми вже тут. А тих рибалок нема чого боятись. Яке їм діло до нас?
Його трусило, і він сів коло штурвала й затис праву руку між ногами. Коліна тремтіли, тремтіння передавалося руці, йвін відчував, як труться одна об одну перебиті кістки передпліччя. Він розсунув коліна й вивільнив руку так, щоб вона висіла. Отак він і сидів — рука безживно звисала додолу — коли моторка знову пройшла повз них. Двоє рибалок на кормі розмовляли між собою. Вони відклали спінінги, й один із них дивився на нього в бінокль. Він не чув, про що вони розмовляють, бо відстань була завелика. І добре, що не чув.
На борту моторного човна «Південна Флоріда», який возив двох рибалок по протоці Вуман-Кі, бо у відкритому морі штормило, капітан Віллі Адамс думав: «Отже, Гаррі повернувся минулої ночі. Цьому хлопцеві сміливості не позичати. Уявляю собі, як його кидало. Правда, човен у нього добрячий. Цікаво, як це він примудрився розбити вітрове скло? Я б дідька лисого вийшов такої ночі в море. Я б дідька лисого возив спиртне з Куби. Вся контрабанда йде тепер з Маріеля. Кажуть, там немає ніякої перевірки».
— Що ви сказали, сер?
— Що то за човен? — спитав один із рибалок.
— Який, отой?
— Так, отой.
— Та якийсь з Кі-Уеста.
— Я хочу знати, чий він.
— Уявлення не маю, сер.
— Власник його — рибалка?
— Ну, можна сказати, що й рибалка.
— А точніше?
— Він займається всім потроху,
'— Ви не знаєте, як його звуть?
— Ні, сер.
— Ви назвали його Гаррі.
— Я? Не може бути.
— Я чув, як ви назвали його Гаррі.
Капітан Віллі Адамс уважно глянув на клієнта, з яким розмовляв. Він побачив червоне вилицювате обличчя з тонкими, зневажливо викривленими губами й глибоко посадженими сірими очима, що дивилися на нього з-під білої панами.
— Певно, я помилився, — сказав капітан Віллі.
— Він поранений, ось гляньте, докторе, — сказав другий клієнт, простягаючи бінокль.
— Я вже бачу й без бінокля, — сказав той, якого назвали доктором. — Що це за один, га?
— Знати не знаю, — відповів капітан Віллі.
— То дізнаєтеся, — сказав клієнт, що копилив губи. — Запи-шіть-но його номер.
— Записав, докторе.
— А тепер під'їдьмо й подивимось, — сказав доктор.
— Ви той доктор, що лікує? — спитав капітан Віллі.
— Ні, я не лікар, — відповів йому клієнт із сірими очима.
— Якщо ви не лікар, то нема чого туди під'їжджати.
— Чому?
— Якби йому щось було потрібно, він би нас покликав. Якщо ж він не кличе, то нам до нього і діла немає. У нас тут не заведено лізти не в своє діло: кожен займається своїм.
— От і займіться своїм ділом. Підвезіть нас до того човна.
Капітан Віллі вів собі човен далі, і двоциліндровий двигун пахкав розмірено і неквапливо.
— Ви чуєте, що я кажу?
— Так, сер.
— То виконуйте наказ!
— А хто ви в дідька такий, щоб мені наказувати? — спитав капітан Віллі.
— Це справи не стосується. Робіть, як я вам кажу.
— Я питаю, хто ви такий?
— Що ж, скажу. До вашого відома, я на сьогодні один із трьох найвпливовіших людей у Сполучених Штатах.
— То якого дідька вас занесло в Кі-Уест?
Другий клієнт нахилився вперед.
— Це — Фредерік Гаррісон, — сказав він значущо.
— Зроду не чув про такого, — сказав капітан Віллі.