Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Під оправленим у рамку судовим свідоцтвом висіла сітка, до якої я, повернувшись на човен, сунув одержані від агента папери. Я вийняв їх і переглянув. Потім вийшов у кокпіт.
— Слухай, — сказав я. — Як ти опинився в списку екіпажу?
— А я перестрів агента, коли він ішов до консульства, і сказав йому, що теж їду.
— П'яниць бог береже, — сказав я йому, зняв з пояса револьвер і сховав у каюті. Потій зготував у каюті каву, а тоді під-.нявся й узявся за штурвал.
— Унизу є кава, — сказав я йому.
— Братухо, кава мені не зарадить.
Гадаєте, я його не пожалів? Пожалів. Вигляд у нього й справді був кепський.
Близько дев'ятої ми побачили прямо перед собою маяк на Сенд-Кі. А перед тим ми вже проходили повз танкери, що йшли в затоку.
— Ну, ще зо дві години, і ми вдома, — сказав я йому. — Я заплачу тобі по чотири долари на день — стільки ж, скільки б ти одержав від Джонсона.
— А скільки ти заробив уночі? — спитав він мене.
— Тільки шість сотень, — відповів я.
Не знаю, повірив він мені чи ні.
— А моєї пайки в цьому немає?
— Те, що я тобі даю, і є твоя пайка, — сказав я йому. — І дивися, щоб про цю ніч нікому нічичирк, бо інакше — не житимеш.
— Ти знаєш, що я не донощик, Гаррі.
— Ти п'яниця. Але май на увазі, хоч би який ти був п'яний, а проговоришся — з-під землі тебе дістану.
— Я надійна людина, — сказав він. — Нащо ти так.
— Така надійна, що аж на ногах не тримаєшся, — відповів я. Але я вже перестав через нього непокоїтися, бо подумав: хто ж йому повірить? Сінг на мене вже не поскаржиться. Китайці скаржитися не будуть. Самі розумієте, хлопець, що веслував, теж триматиме язика за зубами. Навіщо йому нариватися на неприємності? Едді рано чи пізно може проговоритись, але хто повірить п'яниці?
Та й узагалі, хто що може довести? Інша річ, якби ім'я Едді побачили в списку екіпажу. Отоді б справді пішли балачки. Ні, що не кажи, а мені таки пощастило. Звісно, я міг би сказати, що він звалився за борт, але балачок було б ой-ой-ой. Та й Едді пощастило. Словом, куди не глянь, кругом пощастило.
Потім ми вийшли з Гольфстріму, й вода, доти блакитна, зробилась ясно-зелена, й попереду вже завидніли жердяні знаки на східних і західних Сухих Скелях, і радіощогли Кі-Уест, і готель «Ла-Конча», що височів над низькими будинками, і хмари диму над місцем, де спалюють сміття. Маяк Сенд-Кі був тепер зовсім близько, і видно було елінг і маленький причал під маяком; звідси нам лишається сорок хвилин ходу. Було приємно вертатися додому й знати, що влітку вже не доведеться класти зуби на полицю.
— Як ти дивишся на те, щоб випити, Едді? — спитав я.
— Оі, Гаррі,сказав він, — я завжди знав, що ти справжній друг.
Того вечора я сидів у вітальні, курив сигару, попивав віскі з содовою й слухав по радіо Грейсі Аллен. Дівчата пішли в кіно, а я Сидів у кріслі, розморений і задоволений. Хтось подзвонив,
І Марія, моя дружина, підвелася й пішла до дверей. Потім повернулась і сказала:
— Це той п’яничка, Едді Маршалл. Каже, що має до тебе справу.
— Скажи йому, щоб забирався геть, поки я не турнув його.
Вона повернулася й сіла, й у вікно, перед яким я вмостився, поклавши ноги на підвіконня, мені видно було, як Едді пройшов вулицею під ліхтарем разом із якимсь своїм горілчаним братом; обидва хитались, а їхні тіні під ліхтарем хиталися ще більше.
— Бідні, нещасні п'яниці,— сказала Марія. — Мені шкода п'яниць.
— Цей п'яниця щасливий.
— Щасливих п'яниць не буває,— сказала Марія. — Ти сам це знаєш, Гаррі.
— Так, — сказав я. — Мабуть, таки не буває.
Частина друга
ГАРИ МОРГАН
(Осінь)
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Вони перетнули протоку вночі, йдучи проти сильного норд-весту. Коли розвидніло, він побачив танкер, що виходив із затоки, і в чистому холодному повітрі освітлене сонцем біле судно було таке високе, що він прийняв його за будинок, який виринає на обрії з моря, й сказав негрові:
— Куди ми в дідька запливли?
Негр підтягся на руках і сів, щоб подивитися.
— По той бік Майямі нічого такого немає.
— Що ти мелеш! Нас не могло занести аж до Майямі,— сказав він негрові.
— Я кажу тільки, що на Флорідських островах таких будинків немає.
— Ми весь час ішли на Сенд-Кі.
— Тоді нам час уже б побачити його. Або Американську обмілину.
Трохи згодом він збагнув, що це танкер, а не будинок, і менш як за годину побачив і маяк на Сенд-Кі — високий, стрункий і коричневий, він виростав з моря саме там, де й мав бути.