Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Ключем до цієї трансформації Гоголь вважав перебудову та зміцнення поміщицької економіки. Посилюючи послання попереднього тому «Мертвих душ», другий том уникає Санкт-Петербурга та його бюрократії, показуючи нестоличну й народну Росію. Ранні твори Гоголя показували Санкт-Петербург, адміністративний центр Росії, як Мекку для тих, хто шукав соціального просування — таких, як Попріщін, або як експортера розбещених модників і шахраїв на кшталт Хлєстакова. У другому томі «Мертвих душ» Санкт-Петербург постає не як місце, до якого стікаються російські дворяни, а місце, яке вони покидають заради очолення істинно-російського і по-справжньому корисного життя в їхніх маєтках: обробляти землю й наглядати за моральним удосконаленням селянина. Тєнтєтніков, один із нових гоголівських позитивних персонажів, здійснив такий вихід із лихого міста, відкинувши мертвые бумаги заради земного раю землі своїх предків (ПСС 7, 19). Дворянин виконує свій громадянський обов’язок, наглядаючи за своїм маєтком, а не ганяється за рангами на принизливій і безглуздій державній службі.

На думку Гоголя, взаємини між поміщиком і його селянами служили основою соціальної структури Росії, оскільки поміщик пов’язує селянські маси з вищою державною владою. Господарча життєспроможність поміщика, своєю чергою, мала суттєве значення для виконання ним цього важливого завдання. У той час, як релігія задає тон у «Вибраних місцях», економіка панує у продовженні «Мертвих душ». У романі оформлюється тема матеріальних благ не просто як проблема того, як накопичити багатство, а як поєднати його з моральним благом і державною службою. Костанжоґло, один із персонажів цього тому з дивним ім’ям, постає як ідеальний поміщик у цьому плані. Він отримує солідний річний дохід зі свого маєтку, оскільки дбає про землю, забезпечує багатство для своїх працьовитих селян і будує церкви у своєму селі на славу Господа. У його промовах про управління маєтком сільське життя зображено як воістину шляхетне та потенційно прибуткове. Коли Чічіков діловито запитує Костанжоґло, як стати багатим, Костанжоґло відповідає, що заможність досягається лише важкою працею, і висміює схеми швидкого збагачення (ПСС 7, 72). Він дарує Чічікову благу вість про потребу в копіткій праці та відмову від інтриг. Таким відвертим моралізаторством, яке було немислиме в першому томі «Мертвих душ», рясніє другий том. У другому сатира відходить — натомість з’являється повчання. Тепер Гоголь вважає сатиру прокляттям і в одному листі навіть намагається заднім числом вилучити її з першого тому, позбавляючи його сатиричного аспекту (ПСС 12, 144)[347].