Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Листи Гоголя з цього періоду показують, що мета дослідження Росії була тісно переплетена з його моральною перебудовою. Він задумав свою внутрішню реконструкцію як підготовку до завершення «Мертвих душ», які стали для нього твором, що мав окреслити його. Гоголь прийшов до переконання, що його колишні, надміру негативні описи Росії випливають з його власної духовної та моральної недосконалості. Цей дивний зв’язок між національністю та моральністю відбивається у його захисних листах 1844 року до Смірнової, цитованих мною у вступі до книги, де Гоголь описує свою українсько-російську ідентичність. Тривожні проблеми цієї подвійної ідентичності, його соціальної ролі як автора та його знання Росії сформували в письменника один болісний комплекс. Він вимагав від друзів докладних вражень про себе, особливо їхніх дорікань. Він стверджував, що потребує їх для творення своєї душі, що, на відміну від їхніх душ, усе ще перебувала «в стані формування» (ПСС 12, 266—269). Він зізнався, що коли покинув Росію після публікації «Мертвих душ», то усвідомив, що без удосконалення своєї душі його талант буде безсилим творити заради «добра й користі» своїх співгромадян. Тому він зробив завдання художнього творення завданням самотворення (ПСС 12, 290, 434). Художнє творення, своєю чергою, було для нього формою соціальної корисності, що визначала його моральні цінності й виправдовувала його світське існування на цій землі. Особливо національне творення, на його думку, було найбільш корисним у соціальному плані. У листі до Матвєя Константіновського від 1848 року Гоголь явно пов’язав національну літературу із соціальною корисністю. Він стверджував, що література була спроможна підвищити обізнаність людей у тому, що становить істинно російський дух, і сама могла б відвадити чиновників від багатьох злодіянь (ПСС 14, 40). Продовженням «Мертвих душ» Гоголь прагнув виконати патріотичну службу, аналогічну до тієї, що її виконували чиновники, котрі перебували на державній службі (ПСС 13, 33—34). Наступна цитата з Гоголевого дещо безладного, але серйозного листа до Константіновського демонструє взаємопов’язаність усіх цих проблем в одному тісному вузлі споріднених питань:
Я думаю, что если я, с моим умением живо изображать характеры, узнаю получше многие вещи в России и то, что делается внутри ее, то я введу читателя в большее познание русского человека. А если я сам, по милости божией, проникнусь более познаньем долга человека на земле и познаньем истины, то от этого нечувствительно и в сочинении моем добрые русские характеры и свойства людей получат привлекательность, а нехорошие — такую непривлекательность, что читатель не возлюбит их даже и в себе самом, если отыщет. Вот как я думал и поэтому узнавал всё, что ни относится до России, узнавал души людей и вообще душу человека, начиная со своей. Еще я не знал сам, как с этим слажу и как успею, а уже верил, что это будет мне возможно тогда, когда я сам сделаюсь лучшим. Вот в чем я полагаю мое писательство (ПСС 14, 40—41).
Для завершення «Мертвих душ» у формі, що б розкрила внутрішню цінність Росії, Гоголю потрібно було пробудити любов до неї в собі самому. Він визначав відсутність такої любові як симптом своїх моральних недоліків. Коли він довідається про Росію більше, як йому здавалося, тоді він зможе полюбити її. Тільки тоді він зміг би виконати свою роль священної посудини, за допомогою якої сутність Росії постане перед світом. Наскільки вирішальною була ця любов для Гоголя у творенні достатньо позитивного продовження «Мертвих душ», видно з молитви, яку він занотував у своїй записній книжці: Боже, дай полюбить еще больше людей. Дай собрать в памяти своей всё лучшее в них, припомнить ближе всех ближних и, вдохновившись силой любви, быть в силах изобразить. О, пусть же сама любовь будет мне вдохновеньем (ПСС 7, 381).