Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Гоголь готував своє повернення до Росії у 1848 році як надзвичайно символічну подорож. Він вважав, що «гріх» його попередньої прози буде спокутувано «Вибраними місцями з листування з друзями», публікація яких мала закласти основу для його повернення[346]. Спеціальний маршрут мав завершити його пошуки «національного очищення». Гоголь планував заробити право возвратиться в Россию, як він писав своїй матері, шляхом очищення своєї душі у Святій Землі, яка, нарешті, зробить його готовим почати службу истинную отечеству (ПСС 13, 193). Його національна спокута планувалася публічно шляхом видання «Вибраних місць» і приватно — спокутуванням гріхів перед Гробом Господнім. На жаль, символічному поверненню Гоголя в ролі національного Месії відбутися не судилось. «Вибрані місця» не зуміли викликати загальної ейфорії, а Гоголь так і не став у Святій Землі кращою людиною, як він сам зізнавався (ПСС 14, 167).

Переповнений внутрішніми стражданнями, Гоголь перебував на грані смерті (або принаймні так стверджував) кілька разів. Глибоко незадоволений своєю роботою, він, як відомо, спалив рукописи двох редакцій другого тому «Мертвих душ» (у червні 1845 і лютому 1852 років, незадовго до смерті). Заведено вважати, що напади ментальної або психосоматичної хвороби Гоголя спонукали його до цих та інших радикальних кроків (ПСС 7, 400). Однак у той час, як хвороба могла знищити Гоголеве писання, так само видається ймовірним і те, що писання зробило його хворим, оскільки він усвідомив, що поставив перед собою неможливі цілі. Хоч яке було щире його бажання подарувати Росії націоналістичний підйом, любов, потрібна для цього, так ніколи й не матеріалізувалась. Незважаючи на те, що як громадянин він плекав ідею російського націоналізму, як художник він виявився нездатним донести це послання. У листі до поета Ніколая Язикова 1844 року Гоголь скаржився, що робота над «Мертвими душами» просувається не так, як би йому хотілось, оскільки йому бракує водночас і необхідного знання, і внутрішнього розвитку, що лише вони могли просунути його твір уперед, він писав: никак не в силах я писать мимо меня самого (ПСС 12, 332). Однак писання мимо самого себя визначало гоголівську роботу над продовженням і зрештою, вочевидь, і спонукало до його знищення. У 1849 році він написав своєму другові Данилевському про свою неспроможність працювати: в душе грусть: будущее страшно; всё неверно (ПСС 14, 104). Гоголівське ниюче відчуття фальшу після зіткнення за кілька днів до смерті зі своїм головним опусом могло бути причиною його загибелі в полум’ї.