Звинувачення критиків у тому, що Гоголю бракує достатньо знань для писання про Росію зрештою зійшли нанівець. Гоголь зізнався: для того, щоби бути російським письменником, недостатньо просто записувати російською мовою плоди своєї пустопорожньої фантазії: слід свідомо вивчати свою батьківщину. Після «Мертвих душ» він якраз і здійснив такий проект самоосвіти, продовжуючи його до самої смерті. За своїм грандіозним масштабом цей проект перевершив навіть історичні дослідження Гоголя. У його блокнотах вміщено записи 1841—1850 років з таких тем, як: російські подорожні нотатки: слова і фрази, часто пов’язані з конкретною провінцією; фрагменти селянських діалогів; ціни на різноманітні товари; імена та класифікації птахів, рослин, риби, комах і коней; записи про сільськогосподарський календар; обов’язки адміністративних служб; і — як це типово для Гоголя! — описи хабарницького етикету, сформованого урядовим чиновництвом (ПСС 7, 317—391; ПСС 9, 539—576). На додачу до «Записок», Гоголь зібрав матеріали, які редактори ПСС згрупували у «Записки з етнографії», «Записки про сільське господарство та селянський побут» і «Матеріали для словника російської мови» (ПСС 9, 415—486). Гоголь також зібрав бібліографію про філологію, історію та географію Росії, базовану на каталозі бібліотеки Смірдіна (ПСС 9, 491—492). Однак найдовший зі збережених конспектів, який колись був зроблений Гоголем, базується на п’ятитомному виданні П. С. Палласа «Подорожі різними провінціями Російської держави» (Путешествие по разным провинциям Российского государства в 1768—1773 гг.); цей конспект за обсягом приблизно дорівнює його «Мертвим душам» (ПСС 9, 277—414).
Пишучи до своїх друзів у ці останні роки? Гоголь часто просив їх купувати книжки про Росію і наполягав, щоб вони стали помічниками в його дослідженнях. Такий епістолярний курс про Росію нагадує попередній прискорений курс про Україну, хоч і набагато коротший: його здійснювали його мати й тітка під час написання «Вечорів на хуторі». Це також нагадує заклик Гоголя до своїх читачів у передмові до другого видання «Мертвих душ» висилати йому інформацію про країну. Тепер Гоголь закликав у помічниці своїх сестер, навіть попри те, що вони жили в Україні, а його темою була Росія. Він просив їх про всілякі подробиці стосовно життя маєтків та їхніх селян. Він подавав це завдання як їхній «святий» обов’язок, ухилення від якого буде вважатися «гріхом» (ПСС 12, 311—315, 548—551). Коли чоловіка Алєксандри Смірнової було призначено губернатором до Калуги, вона стала ще одним потенційним джерелом інформації і також отримала докладні запитання й інструкції від Гоголя (PSS 12, 528—529; PSS 13, 31—36). Її чоловік був завербований до закупівлі книжок, у яких слышна сколько-нибудь Русь, хотя бы даже в зловонном виде (ПСС 13, 211). Юрія Самаріна, котрий у той час працював у департаменті у справах неросійської Лівонії, Гоголь просив присилати йому «реєстри, записки з засідання Сенату та списки рішень, які стосуються лівонських селян»[344].
Гоголеві була потрібна ця вещественная и духовная статистика Руси, як він її називав, для написання наступних томів «Мертвих душ» (ПСС 13, 52). Оскільки чимало людей вважали образ Росії в першому томі роману неправдивим, ця «статистика» покликана була допомогти Гоголю у творенні «правдивішого» образу. Хоча гоголівські невіглаські, імпресіоністичні погляди на Росію надали лише запис її недоліків, серйозне дослідження мало забезпечити йому (або він на це сподівався) позитивний матеріал. Хоча чимало російських інтелектуалів того часу скаржилися на своє незнання країни поза межами столиці, наполегливі пошуки Гоголем цього знання здавалися додатково мотивованими його незахищеністю як українця і в певному сенсі нагадували дослідження чужої країни. Як це властиво для дисфункціональних стосунків із Росією, попри його патріотичні зусилля в її дослідженні, до 1848 року він відмовлявся приїздити туди, ігноруючи заохочення своїх друзів — зокрема Плєтньова, Шевирєва і родини Аксакових[345]. Хоч він і проповідував у «Вибраних місцях» потребу в безпосередньому ознайомленні з Росією, місячний візит Гоголя до Смірнової та її чоловіка в Калузі в 1849 році залишився його єдиними відвідинами нестоличної Росії.
вернуться
344
Самарин Ю. Ф., письмо к Гоголю от 12 июля 1846, Русская старина 63 (1889): 163—176.
вернуться
345
Сєрґєй Аксаков пише: Нам очень не нравился его отъезд в чужие края, в Италию, которую, как нам казалось, он любил слишком много. Нам казалось непонятным уверение Гоголя, что ему надобно удалиться в Рим, чтоб писать об России; нам казалось, что Гоголь не довольно любит Россию, что итальянское небо, свободная жизнь посреди художников всякого рода, роскошь климата, поэтические развалины славного прошедшего, все это вместе бросало невыгодную тень на природу нашу и нашу жизнь. Аксаков вважав життя Гоголя за кордоном шкідливим для його таланту і його російськості. Він окреслив це як «відліт з батьківщини» і навіть «зраду». Він обурювався гоголівським проханням про інформацію, радячи йому отримувати її безпосередньо з життя в Росії (Аксаков С. Т., История моего знакомства с Гоголем [Москва: Тип. М. Г. Волчанинова, 1890], 36, 77, 164, 172). Гоголь вважав дружбу з Аксаковими задушливою, стверджуючи, що вони можуть у буквальному сенсі залюбити людину до смерті (ПСС 13, 313).
