Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Напарника Трійці відрекомендували як Боба Собаку. Він чекав їх за рогом у старому автофургоні «фольксваген». Вони залізли крізь розсувні дверцята і всілися на прикріплені до стінок відкидні сидіння. Поки Боб пробирався лондонськими вулицями, Оса з Трійцею вели ділову розмову.
— Чума сказав, що мова йде про crash-bang job.[60]
— Про прослуховування телефону і перевірку електронної пошти в одному комп’ютері. Все може вийти дуже швидко або забрати кілька днів, залежно від того, як дуже йому вдасться натиснути. — Лісбет показала великим пальцем на Мікаеля. — Справитеся?
— У собак є блохи? — одмовив замість відповіді Трійця.
Аніта Ванґер жила в маленькому таунхаусі в симпатичному передмісті Сент-Олбанс, приблизно за годину їзди на північ. З автофургона вони побачили, як близько сьомої години вечора вона прийшла додому й одімкнула замок. Вони дочекалися, поки вона прийме душ, попоїсть і сяде перед телевізором, після чого Мікаель подзвонив у двері.
Жінка, що відчинила йому, виявилася майже точною копією Сесілії Ванґер. На її обличчі застиг вираз ввічливого здивування.
— Доброго вечора, Аніто. Мене звуть Мікаель Блумквіст. Хенрік Ванґер просив мене переказати вам привіт. Гадаю, ви вже чули новини про Мартіна.
Здивування на її обличчі змінилося настороженістю. Почувши ім’я гостя, вона відразу зрозуміла, хто такий Мікаель Блумквіст. Аніта спілкувалася із Сесілією Ванґер, яка, певно, не приховувала свого роздратування щодо Мікаеля. Проте ім’я Хенріка Ванґера змусило її впустити гостя. Вона запросила Мікаеля до вітальні і запропонувала сісти. Він роззирнувся. Будинок Аніти Ванґер явно опоряджала людина зі смаком, не обмежена в грошах і з гарною роботою, але яка жила спокійним життям. Над каміном, переробленим у газовий обігрівач, Мікаель зауважив гравюру Андерса Цорна з автографом.
— Даруйте, що я потурбував вас так несподівано, але я опинився в Лондоні і намагався вдень вам додзвонитися.
— Ясно. У чому суть вашої справи? — З голосу відчувалося, що вона приготувалася до оборони.
— Ви збираєтеся їхати на похорон?
— Ні, ми з Мартіном не були близькі, та й зараз мені звідси не виїхати.
Мікаель хитнув головою. Аніта Ванґер намагалася по змозі триматися подалі від Хедестада протягом тридцяти років. З того часу, як її батько переселився назад у Хедебю, вона там практично не показувалася.
— Я хочу знати, що сталося з Харієт Ванґер. Настав час відкрити правду.
— З Харієт? Я не розумію, що ви маєте на увазі.
Мікаель усміхнувся її награному здивуванню.
— З усієї сім’ї ви були найближчою подругою Харієт. Саме вам вона розповідала про всі ті жахіття.
— Ви просто ненормальний, — сказала Аніта Ванґер.
— У цьому ви, можливо, маєте рацію, — незацікавленим голосом відповів Мікаель. — Аніто, ви були в кімнаті Харієт того дня. У мене є доказ, фотографія, на якій вас видно. Через кілька днів я повідомлю про це Хенрікові, і тоді йому доведеться розбиратися з цим звідти. Чому б вам не розповісти мені, що сталося?
Аніта Ванґер підвелася.
— Зараз же покиньте мій будинок.
Мікаель теж підвівся.
— Добре, але рано чи пізно вам доведеться зі мною поговорити.
— Мені нема про що з вами говорити.
— Мартін мертвий, — багатозначно сказав Мікаель. — Ви ніколи його не любили. Я думаю, що ви переїхали до Лондона, щоб уникати зустрічей не тільки з батьком, а й з Мартіном. Це означає, що ви теж були в курсі, а розповісти вам могла тільки Харієт. Річ лише в тому, як ви скористалися своїм знанням.
Аніта Ванґер, грюкнувши, зачинила за ним двері.
Звільняючи Мікаеля від мікрофона, що був у нього під сорочкою, Лісбет Саландер усміхнулася із задоволеним виглядом:
— Вона підняла слухавку через тридцять секунд після того, як зачинила двері.
— Код країни — Австралія, — доповів Трійця, опускаючи навушники на маленький робочий столик в автофургоні. — Погляньмо, що це за район.
Він застукав клавішами свого ноутбука.
— Так, вона телефонувала на номер у місті Теннант-Крік, на північ від Аліс-Спрінґс у Північній території. Хочете послухати розмову?
Мікаель хитнув головою і спитав:
— Котра зараз в Австралії година?
— Близько п’ятої ранку.
Трійця запустив цифровий програвач і приєднав його до звукопідсилювача. Мікаель почув вісім сигналів, перш ніж на іншому кінці підняли слухавку. Розмова йшла англійською.
— Привіт. Це я.
— Мм, я, звичайно, рання пташка, але…
— Я збиралася зателефонувати вчора… Мартін мертвий. Позавчора загинув у автокатастрофі.
60
Тимчасове входження (англ.).