Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Мовчання. Потім почулося щось подібне до відкашлювання, яке можна було витлумачити як схвалення цієї новини.
— Але у нас проблеми. Огидливий журналіст, якого найняв Хенрік, тільки що приходив до мене. Він запитує про те, що сталося в шістдесят шостому році. І очевидячки щось знає.
Знову мовчання. Потім пролунала команда:
— Аніто, клади слухавку. Нам якийсь час не можна спілкуватися.
— Але…
— Пиши листи і розкажи, що трапилося.
Розмова обірвалася.
— Тямуща дівка, — сказала Лісбет Саландер із захопленням.
Вони повернулися до готелю ближче до одинадцятої вечора. Адміністратор допоміг їм замовити квитки на найближчий рейс до Австралії, і за кілька хвилин у них уже були місця на літак, що вилітав наступного дня о 19.45 до Канберри, Нового Південного Уельсу.
Залагодивши всі справи, вони роздяглися і попадали в ліжко.
Лісбет Саландер потрапила до Лондона вперше, і вони використали першу половину дня для прогулянки від Тоттнемкорт-роуд до Сохо. На Олд-Комптон-стрит вони зупинилися і випили каву латте. Близько третьої години вони повернулися до готелю по багаж. Поки Мікаель оплачував рахунок, Лісбет увімкнула свій мобільний телефон і виявила, що їй надійшло повідомлення.
— Драґан Арманський просить подзвонити.
Вона скористалася телефоном на ресепшен і подзвонила своєму начальникові. Мікаель стояв трохи віддалік і раптом побачив, як Лісбет обернулася до нього із закляклим обличчям. Він миттю опинився поряд з нею:
— Що?
— Померла моя мати. Мені треба їхати додому.
У Лісбет був такий засмучений вигляд, що Мікаель обійняв її, але вона відштовхнула його від себе.
Вони взяли собі каву в барі готелю. Коли Мікаель сказав, що анулює замовлення квитків до Австралії і полетить з нею до Стокгольма, вона замотала головою:
— Ні. Кинути роботу зараз ми не можемо. Але ти вирушиш до Австралії сам.
Вони розсталися перед готелем, сівши в автобуси, що прямували до різних аеропортів.
Розділ 26
З Канберри Мікаель долетів до Аліс-Спрінґс місцевим літаком. Це було для нього єдино можливим, щоб прибути туди вже надвечір. Далі в нього був вибір: або зафрахтувати літак, або взяти напрокат авто і ним подолати чотириста кілометрів — решту шляху на північ. Мікаель обрав останнє.
Незнайомець, що підписався Ісусом Навіном і входив до таємничої міжнародної мережі Чуми чи, можливо, Трійці, залишив для Мікаеля конверт в аеропорту Канберри на стійці інформації.
Номер телефону, з якого дзвонила Аніта, належав якійсь фермі Кочран. У короткій цидулці інформації було значно більше. Йшлося про ферму з розведення овець.
Із зібраних в Інтернеті відомостей було складено резюме про вівчарство в Австралії. Загальна кількість населення континенту — 18 мільйонів. 53 тисячі з них — це фермери-вівчарі, які тримають приблизно 120 мільйонів овець. Самий тільки експорт вовни має оборот близько 3,5 мільярда доларів на рік. До цього додається експорт 700 мільйонів тонн баранини, а також шкіри для швейної промисловості. Виробництво м’яса й вовни — одна з найважливіших галузей господарства країни.
Ферма Кочран, заснована 1891 року Джеремі Кочраном, — п’яте за розміром господарство, що налічує близько 60 тисяч овець-мериносів, вовна яких вважається особливо якісною. Крім овець на фермі розводять ще корів, свиней та курей.
Мікаель відзначив, що ферма Кочран — велике підприємство з вражаючим річним оборотом, що вивозить свою продукцію, зокрема, до США, Японії, Китаю та Європи.
Додані біографії власників справляли ще більше враження.
У 1972 році ферма Кочран перейшла у спадщину від Реймонда Кочрана до Спенсера Кочрана, який здобув освіту в Оксфорді, в Англії. Спенсер помер у 1994 році, і відтоді фермою керує його вдова. Її зображено на нечіткому знімку з низькою роздільністю, який було взято з домашньої сторінки ферми Кочранів: білява жінка з короткою зачіскою, з обличчя якої виднілася тільки половина, гладила вівцю. Згідно з відомостями, що їх наводив Ісус Навін, подружжя взяло шлюб в Італії 1971 року.
Жінку звали Аніта Кочран.
Мікаель переночував у якомусь глухому закутку з багатообіцяючою назвою Воннаду.[61] У місцевому пабі він ум'яв баранячу печеню і вихилив три пінти з тутешніми самородками, що називали його mate[62] й перемовлялися між собою з комічним акцентом. Йому здавалося, ніби він потрапив на зйомки фільму «Крокодил Данді».
61
«Все дозволено» (англ.).
62
Приятель (австрал. — англ.).