Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— А Харієт?..
— Нам з Мікаелем ще не все ясно. Але ви можете переказати Хенрікові Ванґеру, що ми в цьому розберемося.
Коли о дев’ятій годині Мікаель прокинувся, всі програми новин уже найперше повідомляли про несподівану кончину Мартіна Ванґера. У них мовилося тільки те, що промисловець з невідомих причин виїхав уночі на високій швидкості на зустрічну смугу шосе.
У машині він був сам. Місцеве радіо видало досить докладну інформацію, в якій прозирала тривога за майбутнє концерну «Ванґер» і за економічні наслідки для підприємства, які викличе ця смерть.
Поспіхом складена вдень телеграма Телеграфної агенції Швеції вийшла під заголовком «Край шокований». У ній підсумовувались нагальні проблеми концерну «Ванґер»: ні для кого не було таємницею, що тільки в Хедестаді три тисячі людей з двадцяти однієї тисячі населення міста працювали в концерні або якимсь іншим робом перебували в цілковитій залежності від його благополуччя. Генеральний директор концерну «Ванґер» мертвий, а його попередник — старий, що заледве поправляється від інфаркту. Природний спадкоємець відсутній. І все це в період, коли підприємство переживає найбільш глибоку кризу за всю свою історію.
У Мікаеля Блумквіста була змога поїхати до поліції Хедестада і викласти те, що сталося вночі, але Лісбет Саландер вже повернула розвиток подій так, як їй хотілося. Позаяк він не зателефонував до поліції негайно, зробити це з кожною годиною ставало все важче. Першу половину дня він провів на кухонному дивані в похмурій мовчанці, споглядаючи дощ і важкі хмари на вулиці. Близько десятої пройшла ще одна сильна гроза, але до обіду дощ припинився і вітер трохи ущух. Мікаель вийшов на вулицю, обтер садові меблі й усівся з кухлем кави. Він був у сорочці з піднятим коміром.
Мартінова смерть, природно, наклала відбиток на денний розпорядок життя Хедебю. У міру прибуття членів клану, до будинку Ізабелли Ванґер під’їздили машини, висловлювались співчуття. Лісбет холоднокровно спостерігала за цією процесією, Мікаель сидів, не промовляючи ні слова.
— Як ти себе почуваєш? — нарешті спитала вона.
Мікаель трохи поміркував над відповіддю.
— Думаю, я ще не оговтався від шоку, — вирішив він. — Я був безпорадний і протягом кількох годин твердо вірив, що мені доведеться вмерти. Я з жахом чекав смерті і зовсім нічого не міг удіяти.
Він простягнув руку і поклав їй на коліно.
— Дякую, — сказав він. — Якби ти не з’явилася, він би мене убив.
Лісбет нагородила його кривою посмішкою.
— Правда… я не можу зрозуміти, як ти могла викинути таку дурницю, що пішла битися з ним сам на сам. Я лежав там на підлозі і благав Бога про те, щоб ти побачила фотографію, зрозуміла і зателефонувала до поліції.
— Коли б я чекала на поліцію, ти б, напевно, не вижив. Я не могла дозволити цій скотині тебе вбити.
— Чому ти не хочеш спілкуватися з поліцією? — спитав Мікаель.
— Я не спілкуюся з властями.
— Чому?
— Це моя справа. Але навряд чи б на твоїй кар’єрі як журналіста добре позначилося те, що тебе роздягав Мартін Ванґер, відомий серійний убивця. Якщо тобі не подобається кличка Калле Блумквіст, то уяви собі, які до неї додадуться нові епітети.
Мікаель подивився на неї запитливо, проте облишив цю тему.
— У нас є завдання, — сказала Лісбет.
Мікаель хитнув головою:
— Що сталося з Харієт?
Лісбет поклала перед ним на стіл два поляроїдні знімки і пояснила, де їх знайшла. Мікаель якийсь час уважно вивчав фотографії, а потім підвів погляд.
— Це може бути вона, — сказав він. — Поручитися я не можу, але фігура і волосся схожі на ті, що я бачив на її фотографіях.
Мікаель з Лісбет просиділи в саду годину, перебираючи всі деталі. Наближаючись до розгадки з різних боків, вони обоє вирахували, що Мартін Ванґер і є винним у всій історії.
Лісбет так і не помітила залишену Мікаелем на столі фотографію. Вивчивши знімки камер зовнішнього спостереження, вона зрозуміла, що Мікаель вчинив якусь дурницю. Підійшовши до будинку Мартіна Ванґера з боку берега, вона заглянула в усі вікна, але не побачила жодної живої душі. Потім обережно посмикала всі двері й вікна на першому поверсі. Під кінець вона залізла в будинок через відкриті балконні двері другого поверху. У неї пішло багато часу на те, щоб якомога обережніше оглянути кімнату за кімнатою, але врешті-решт вона знайшла сходи до підвалу. Мартін зробив помилку: він залишив двері до камери тортур ледь відхиленими, і вона змогла дістати цілковите уявлення про ситуацію.