Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Хіба ми раніше зустрічалися? — спитала Харієт Ванґер.
— Так. Мене звуть Мікаель Блумквіст. Якось улітку ви доглядали мене, коли мені було три роки. А вам дванадцять або тринадцять.
Минуло кілька секунд, потім її погляд раптом прояснився, і Мікаель побачив, що вона його згадала.
— Чого вам треба? — здивовано спитала жінка.
— Харієт, я вам не ворог. Я тут не для того, щоб нашкодити вам. Але нам потрібно поговорити.
Вона обернулася до Джефа, наказала йому взяти кермо влади в свої руки і знаком запропонувала Мікаелю йти за нею. Пройшовши метрів двісті, вони опинилися біля білих парусинових наметів, що стояли в маленькому гайку.
Вона показала на складаний стілець біля хисткого столика, налила в таз води, сполоснула обличчя й пішла в намет переодягти сорочку. Потім принесла з сумки-холодильника дві пляшки пива і сіла навпроти Мікаеля.
— Так. Кажіть.
— Чому ви забиваєте овець?
— У нас епідемія заразної хвороби. Більшість із цих овець, очевидно, здорові, але ми не можемо ризикувати, потрібно подавити вогнище зараження і не дати епідемії поширитися. Найближчого тижня нам доведеться забити понад шістсот овець. Тому я не в найліпшому настрої.
Мікаель хитнув головою.
— Ваш брат розбився на машині кілька днів тому.
— Я про це чула.
— Від Аніти, коли вона вам телефонувала.
Вона окинула його довгим запитливим поглядом, потім кивнула, напевне визнавши безглуздим заперечувати очевидне.
— Як ви мене знайшли?
— Ми прослуховували телефон Аніти. — Мікаель теж вирішив, що брехати не варто. — Я бачився з вашим братом за кілька хвилин до його смерті.
Харієт Ванґер нахмурила брови. Він подивився їй в очі, потім стягнув ідіотський шалик, який увесь час носив, відхилив комір і показав слід від зашморгу. Слід був запалено-червоним, так що у Мікаеля, мабуть, на згадку про Мартіна Ванґера залишиться шрам.
— Ваш брат підвісив мене на зашморгу, але потім з’явилася моя колега і побила його мало не до смерті.
В очах Харієт щось спалахнуло.
— Гадаю, буде краще, якщо ви розповісте все від самого початку.
На це пішло більше години. Мікаель почав з того, що пояснив, хто він і чим займається, потім описав, як дістав завдання від Хенріка Ванґера і чому його влаштувало переселення до Хедебю. Він у загальних рисах змалював, як поліцейське розслідування зайшло в безвихідь, і розповів про те, що Хенрік усі ці роки вів власне розслідування, будучи переконаним, ніби Харієт убив хтось із членів сім’ї. Мікаель увімкнув свій комп’ютер і пояснив, як знайшов знімки з Йєрнвегсґатан, як вони з Лісбет почали шукати серійного вбивцю і виявили, що їх було двоє.
Доки він розповідав, почало сутеніти. Чоловіки закінчили працювати, розпалили табірні вогнища, і незабаром у казанах уже забулькало. Мікаель відзначив, що Джеф тримається поблизу від свого боса й підозріло поглядає на візитера. Кухар подав Харієт і Мікаелю їжу, і вони відкупорили ще по пляшці пива.
Коли Мікаель закінчив свою розповідь, Харієт трохи посиділа мовчки.
— О Боже, — вимовила вона.
— Ви пропустили вбивство в Уппсалі.
— Я його навіть не шукала. Я була така рада, що батько мертвий і з насильством покінчено. Мені й на думку не спадало, що Мартін… — Вона замовкла. — Я рада, що він помер.
— Я вас розумію.
— Але ваша розповідь не пояснює, як ви здогадалися, що я жива.
— Коли ми розібралися в тому, що сталося, вирахувати це було не так уже й важко. Щоб зникнути, вам неодмінно була потрібна допомога. З Анітою Ванґер ви були найвірнішими подругами, і звернутися ви явно могли тільки до неї. Ви подружилися, коли разом жили влітку в будиночку Готфріда. Якщо ви комусь і довірилися, то тільки їй, а вона саме тоді отримала водійські права.
Харієт Ванґер подивилася на нього з непроникним обличчям:
— А зараз, коли вам відомо, що я жива, що ви збираєтеся робити?
— Я розповім Хенрікові. Він заслуговує на те, щоб про все дізнатися.
— А потім? Адже ви журналіст.
— Харієт, я не збираюся виставляти вас напоказ. У всій цій каші я вчинив стільки посадових злочинів, що, раптом про них стане відомо у Спілці журналістів, мене, мабуть, просто з неї виключать. Одним більше, одним менше — це вже не має жодного значення, а мені б не хотілося гнівити мою стареньку няню, — спробував пожартувати він.