Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— А потім вона зникла.
Коли вони простежили всю вервечку подій, стало неважко зрозуміти, як мав виглядати залишок мозаїки.
Мікаель і Лісбет зібрали речі. Потім Мікаель зателефонував Діркові Фруде і повідомив, що їм з Лісбет доведеться на деякий час поїхати, але перед від’їздом він неодмінно хотів би побачитися з Хенріком.
Мікаелю хотілося знати, що Фруде розповів Хенрікові. Адвокат говорив таким змученим голосом, що Мікаель почав за нього хвилюватися. Поступово Фруде пояснив, що розповів тільки про загибель Мартіна в результаті аварії.
Поки Мікаель паркувався коло лікарні, знову прогуркотів грім і небо знову затягнули важкі дощові хмари. Він поквапливо перетнув стоянку в той момент, коли вже починав накрапувати дощ.
Хенрік Ванґер, одягнений у халат, сидів біля вікна своєї палати. Хвороба, безперечно, наклала свій відбиток на старого, але колір його обличчя значно покращав, і Хенрік явно став одужувати. Вони потисли один одному руки. Мікаель попросив доглядальницю залишити їх на кілька хвилин.
— Ти давненько не приходив, — сказав Хенрік.
Мікаель хитнув головою:
— І не випадково. Ваші родичі не хочуть, щоб я тут показувався, але сьогодні вони всі в Ізабелли.
— Бідолаха Мартін, — сказав Хенрік.
— Хенріку, ви доручили мені докопатися до правди про те, що сталося з Харієт. Ви не думали, що правда може завдати вам болю?
Старий подивився на нього, потім його очі розширилися:
— Мартін?
— Він — частина цієї історії.
Хенрік Ванґер заплющив очі.
— Зараз я хочу запитати вас про одну річ.
— Яку?
— Ви як і раніше хочете дізнатися, що сталося? Навіть якщо правда завдасть болю і виявиться страшнішою, ніж ви гадали?
Хенрік Ванґер подивився на Мікаеля довгим поглядом, потім кивнув:
— Так, хочу. У цьому полягала суть твого завдання.
— Добре. Думаю, я знаю, що сталося з Харієт. Проте мені бракує останнього шматочка мозаїки.
— Розкажи.
— Ні. Не сьогодні. Я хочу, щоб ви ще трохи відпочили. Лікар говорить, що криза минула і що вам стає краще.
— Не поводься зі мною, як з дитиною.
— Я ще не закінчив. Поки що в мене є тільки здогадка. Я їду, щоб спробувати знайти їй підтвердження. Коли я прийду наступного разу, я розкажу вам усю історію повністю. Мені може знадобитися якийсь час. Але ви маєте знати: я повернуся і ви обов’язково дізнаєтеся правду.
Поставивши мотоцикл з тіньового боку будинку, Лісбет накрила його брезентом, а сама всілася разом з Мікаелем в позичену ним машину.
Гроза повернулася з новою силою, і на південь від Евле на них ринула така злива, що Мікаель майже не розпізнавав дороги. Він вирішив не ризикувати і звернув до бензоколонки. Чекаючи, поки дощ трохи вщухне, вони випили кави і прибули до Стокгольма тільки на сьому годину вечора. Мікаель висадив Лісбет біля Центрального вокзалу, повідомивши їй код вхідних дверей свого будинку.
Коли він увійшов до квартири, вона здалася йому чужою.
Поки Лісбет їздила у справі до Чуми в район Сундбюберґ, Мікаель пройшовся по квартирі з пилососом і ганчіркою.
Лісбет з'явилася у Мікаеля ближче до півночі і протягом десяти хвилин оглядала його квартиру, заглядаючи у всі закутки. Досить довго вона стояла біля вікна і милувалася видом на Шлюз.
Потім Лісбет з Мікаелем роздяглися і декілька годин поспали в спальному відсіку, відокремленому шафами і книжковими полицями з магазину «ІКЕА».
Наступного дня, близько дванадцятої години, вони приземлилися в лондонському аеропорту Гатвік. Лондон зустрів їх дощем. Мікаель замовив номер у готелі «Джеймс» біля Гайд-парку — чудовому готелі в порівнянні з готелем «Бейсуотер», куди він зазвичай потрапляв під час своїх колишніх візитів до Лондона. Оплата здійснювалася з поточного витратного рахунку Дірка Фруде.
О п'ятій годині пополудні, коли вони стояли в барі, до них підійшов чоловік років тридцяти. Він був майже лисий, зі світлою бородою, у досить просторому як для нього піджаці, джинсах і мокасинах.
— Оса? — спитав він.
— Трійця? — поцікавилась вона.
Вони кивнули одне одному. Як звуть Мікаеля, лисий не питав.