Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Якщо психопатичний Ф. Ніцше з явним імперським комплексом під впливом Ф. Достоєвського на зорі модерністської культури боготворив «натуральну» несвідому жінку, то духовним прагненням аристократичної модерністської культури була свідома, інтелектуальна жінка, адже вона відкривала перспективу національно-духовній мужності. Щодо цього красномовним є діалог чоловіків в автобіографічному романі американського письменника Г. Міллера «Тропік Рака» (1934), який певною мірою можна вважати символічним завершенням сексуальної революції в Європі (невипадково місце події в романі — богемний Париж):

— Що ж тобі потрібно від жінки?

— Мені хочеться віддатися жінці повністю… Мені хочеться, щоб вона забрала мене у самого себе… Але для цього вона повинна бути краща, ніж я; мати голову, а не лише п… Вона повинна примусити мене повірити, що вона потрібна мені, що я не можу жити без неї… Тоді мені не потрібні ні робота, ні друзі, ні книги, нічого. Якщо лише вона зможе переконати мене, що у світі є щось важливіше, ніж я сам. Господи, як я ненавиджу себе! Але цих сволочних баб я ненавиджу ще більше…»[966].

Про сексуальну революцію по-більшовицькому свідчить роман Гео Шкурупія «Жанна-батальйонерка» (1929), який виявляє патологічну сутність імперського фемінізму як садоавангардизму: одна з його сюжетних ліній розповідає про жіночий батальйон смерті (розділи «Бій амазонок», «Поїзд Ероса»). Головна героїня Жанна Барк (іронічне перейменування Жанни д'Арк відсилає до більшовицької перверсії жіночого героїзму) є об’єктом бажання трьох чоловіків, двох українців та офіцера царської армії Голуб’ятнікова, якого символічно (через нього гинуть українські романтики) називають «стерв’ятніков». Саме російський офіцер з садомазохістською імперською психологією прагне бачити в образі бажаної йому Жанни «богиню війни». Під його ідеологічний вплив і потрапляє модерна українська жінка. Плутанина жіночого світогляду постає на основі химерної меланхолії та романтики героїзму. Героїзм в дусі імперського футуризму означає активізацію в жіночій психіці потягу до вбивства та хтивої сексуальності. Екзальтована натура Жанни Барк може бути прочитана як перверсивний розвиток одержимості героїнь Лесі Українки, коли психологію одержимості формує чужорідна маскулінізована «батьківська» фігура. У більшовицькому часі українська жіноча психологія витягає з глибини несвідомого маскулінний симптом: у своїх фантазіях, активізованих богемно-мілітаристським Петербургом, українська дівчина уявляє себе середньовічним лицарем, естетично й аристократично закоханим у війну (агресивна військова метафора всюди нагадує про імперський футуризм). У романі відбувається типове для літератури 20-х років зіткнення жорстокої реальності й уявного романтичного фантазування, накинутого ззовні як психічна інфекція: «феміністична» романтика війни обертається реальною мілітаризованою проституцією і маскулінізацією жінки (нарощуванням в її психології садистського імпульсу), що веде до страшного прозріння національного суб’єкта.