Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Ось урок Бєлінського Маркевичу про правильну позицію в написанні історії України. У написанні власної версії цієї історії Бєлінський спирається на гоголівські формулювання та мотиви, злостиво інтерпретуючи їх. Гоголівські козаки з редакції 1842 року особливо пасували концепції української історії Бєлінського, оскільки вони витрачали свою енергію на розгул, а не на українські націоналістичні прагнення, поки не потрапили у братні обійми своїх російських братів.
Мертві, живі й відроджені нації: «Рим»
У березні 1842 року, в той час, як «Мертві душі» оцінювалися цензором, а Гоголь додавав останні штрихи до свого переробленого «Тараса Бульби», слов’янофільський журнал Московит опублікував фрагмент роману Гоголя про італійського князя під назвою «Рим». Князь відвідує Париж, який розчаровує його, і повертається до Рима зміненою людиною, з новим розумінням Італії та римлян. Фрагмент протиставляє Париж як утілення духу XIX століття та французької нації італійській культурі, яка може здатися відсталою та вмираючою, але насправді наділена життєвою силою й історичною спадщиною, що надають їй нового життя. Сперечаючись із критикою Бєлінського образу Парижа в цьому фрагменті, Гоголь заперечував у листі до Шевирєва, що в його герої відображено його особисті симпатії: Я принадлежу к живущей и современной нации, а он к отжившей. Идея романа вовсе была не дурна. Она состояла в том, чтобы показать значение нации отжившей, и отжившей прекрасно, относительно живущих наций (ПСС 12, 211). Гоголь досліджує в «Римі», що може статися з «мертвою», але колись історичною нацією, накреслюючи альтернативу до сценарію, який він передбачив для України у «Тарасі Бульбі» в редакції 1842 року. У «Тарасі Бульбі» історична українська нація зливається з іншою нацією у формі потужнішої, синтетичної, сучасної нації. У «Римі» історична, хоч тепер і постаріла італійська нація відроджується незалежно — від свого власного коріння та сама собою.
Париж і французька нація, як її зображено в «Римі», нагадує гоголівський образ Санкт-Петербурга та його суспільства. Римляни, навпаки, нагадують гоголівських українців. Порівняння є не цілковито алегоричним, але воно присутнє, показуючи, як Гоголь бавиться з елементами своїх міркувань про національність, до яких, що цікаво, залучено Росію та Україну. Роберт Маґуайр провів паралель між італійцями в «Римі» та росіянами[343]. Однак, якщо підходити буквально, це могло би створити аномалію: зрештою, Гоголь ніколи не писав про російську націю і явно заперечив сам у листі, цитованому мною вище, що ідентифікує себе як належного до живущей и современной нации, під якою 1843 року він міг мати на увазі лише Росію. Гоголівські римляни є «постарілою» нацією лише на порозі відродження, а не сучасною. Однак Маґуайр правий настільки, наскільки текст містить послання, що стосуються російської нації. Італійська нація в «Римі» начебто спонукає до переоцінки російського простого народу та його націєпороджуючого потенціалу — цю ідею цінували слов’янофіли. Проте італійська нація в тексті не відповідає гоголівському образові російської нації, а навпаки, нагадує гоголівських українців. Інакше кажучи, Гоголь уявляє ідеальний російський народ відповідно до українських моделей. Він вдається до випробування стратегії, яку застосує у «Тарасі Бульбі», тобто прищепить російській нації якості, що їх він цінував в українцях. Змішання можливих аналогій опирається тонким алегоріям. Та все ж опозиція між Росією як Францією та Україною як Італією посідає найважливіше місце в тексті.
343
Maguire, Exploring Gogol, 285—289.