Українець і Москвин: дві протилежності

Не треба бути вченим істориком, щоб розуміти, що великі культури і великі держави творяться протягом не кількадесяти років, але протягом довгих, дуже довгих століть. А читаючи наших істориків, складається враження, що Руська імперія з її столицею Києвом, з усіма величезними багатствами: матеріяльними, як храми, і духовними, як твори наших письменників X–XI–XII ст., — усе це якось раптово з’явилося протягом лише одного століття по охрещенні Руси в 988 році. Всякі «німці» запевняють нас, що такий раптовий зріст Києва і Руської імперії ми завдячуємо чужинцям; вони, чужинці, побудували нам Київ і державу.

Ми добре знаємо, що в Києві жило дуже багато чужинців. І це цілком зрозуміло, бо ж Київ ще від скитської доби (а може, і раніш від трипільської) був одним з найбільших міжнародних осередків світової торгівлі. Поперед ми говорили, що Праукраїна за скитської і сарматської діб була державою переважно торговельною і що з тої торгівлі накопичувала величезні скарби протягом не соток, але тисяч років. Ця величезна міжнародна торгівля, яка почалася, як свідчить проф. Ю. Готьє, ще за доби неоліту (5000 років тому) і тягнулася безперервно тисячоліття, в’язала Праукраїну і Україну тісними зв’язками з усім тодішнім культурним світом. М. Ростовцев пише: «Україна завжди була одним з найважливіших осередків світової культури. В Україні помічаємо три течії: 1) східню, що вливалася з Ірану і Месопотамії двома шляхами — через Кавказ і Чорноморським степом; 2) південну — з Малої Азії та Греції, що приносила багатющу гелленську культуру; 3) західну, якою Україна брала активну участь у великій культурі Західної Европи. Ці три течії злилися в українському степу із старовинною тубільною в одну синтетичну, цілком своєрідну незалежну культуру, яка, в свою чергу, вплинула на культуру Центральної та Східної Европи, зокрема Московщини. Величезний вибух у X ст. київської культури здався багатьом історикам раптовим, і вони не могли зрозуміти: звідки взялися сили, які протягом лише одного століття створили в Києві культуру, нічим не меншу за культуру тодішніх Парижу чи Лондону. Але вся ця ніби раптовість стає цілком зрозумілою, коли ми зрозуміємо мову археології, коли зрозуміємо, що київська культура була лише НАСТУПНОЮ ЛАНКОЮ, була ПРОДОВЖЕННЯМ культур, що існували ПЕРЕД нею в Україні тисячі років (за: М. Rostovtzeff. «Iranians and Greeks…»).

Коли зрозуміємо мову археології. А також і коли зрозуміємо політичну мову всяких «німецьких» теорій. Коли зрозуміємо потребу закинути «німецьку» термінологію, а вживати свою власну. Всілякі «німці» можуть називати нашу культуру якими завгодно їм іменами; можуть видумувати які завгодно їм міграційні теорії, але всі вони накупу не можуть знищити твердого факту, що ця культура була в УКРАЇНІ, що вона є СВОЄРІДНА, як це аж надто ясно доказує археологія. А це значить, що творцями її були ТУБІЛЬЦІ України — наші прапредки, байдуже якими іменами їх хтось називав. Це вони виробляли славну трипільську порцеляну в III тисячолітті до P. X. Це вони побудували в Україні піраміди на єгипетський зразок в II тисячолітті до P. X. Це вони будували в Україні великі міста в І тисячолітті до P. X.. Це вони виробляли мистецьку біжутерію такої високої вмілости, що на одному квадратному сантиментрі інкрустували 324 самоцвіти. Це вони навчили ґотів розкішної поліхромії, навчили їх будувати кораблі, їздити верхи на конях, організувати державу. Це вони вплинули тоді на найвище тодішнє мистецтво — грецьке. Це вони денаціоналізували (українізували) культурних греків у Босфорській державі і накинули їм свою Богиню–Матір. Це вони дали світовій історії Юстіна, Юстиніяна, Олександра Македонського, Одонацера, а мабуть, і Будду, Заратустру, Лютера, Бетовена та ін. І це вони побудували чудо, шедевр світового мистецтва — нашу св. Софію в Києві, що перед її божественною красою німіють чужинці; св. Софію з її неперевершеними і технікою, і мистецтвом поліхромними фресками, з її золотим різьбленим іконостасом, якому рівного нема в світі. Вони ж побудували сотки, тисячі прекрасних церков по всій розлогій Україні і поза нею. Це вони побудували і Руську імперію з її столицею — кількатисячолітнім Києвом. Так! Київ є кілька ТИСЯЧ років старий. Слушно каже М. Ростовцев, що не зрозуміємо нашої історії доти, доки не зрозуміємо мови нашої археології. А вона каже, що на місці теперішнього Києва була велика людська оселя більш, як 5000 років тому (на місці теперішньої Москви навіть в X ст. після P. X. було лише кілька мізерних рибальських халуп). «Лаврські печери в Києві викопані не християнськими монахами, але первісними мешканцями Києва ще за неолітичної доби (понад 5000 років тому). Наші монахи лише використали вже готові. Ці печери є довгі, заплутані коридори. Проф. В. Антонович нарахував їх понад 40. На таких самих печерах стоїть місто Полтава, Лубни та інші. В Криму вони вирубані в скелях» (В. Щербаківський. «Формація української нації»). Проф. М. Біляшевський знайшов у Києві кістяк пралюдини 30000 років. У київських печерах він знайшов огнище первісної людини (homo sapiens), крем’яне знаряддя, посуд старокам’яної доби (М. Біляшевський. «Наші національні скарби»). Археолог В. Хвойка знайшов у Києві рештки селищ з новокам’яної доби, с. т. за 5000 років до Р. X. (В. Хвойка. «Дрєвніє абітатєлі срєднєва Пріднєпровья»). К. Пакришкін знайшов у Києві сліди людських осель залізної доби (VI ст. до Р. X.). У Києві знайдено багато монет усіх часів і всіх країн. У могилах під Києвом знайдено багато скитських і сарматських предметів з часів від V ст. до Р. X. до V ст. по Р. X. Отже, бачимо ясно БЕЗПЕРЕРИВНУ ТЯГЛІСТЬ населення Києва, тяглість понад 7000–річну.