Українець і Москвин: дві протилежності

Грецькі посли, що їздили до Ітилу, кажуть, що там переважала руська (с.т. праукраїнська) мова і руські звичаї.

Отже, бачимо цікаве і преважне для нас явище. І за ґуннів, і за аварів, і за хозарів руські князі (властиво, лише південних князівств) зберігали свою адміністративну і культурну незалежність. Більш того! Руси опанували державний апарат своїх ніби зверхників або, щонайменш, мали на нього дуже великий вплив. Не згадуючи вже про культурний вплив, а може, і культурну там гегемонію. Це самісіньке явище бачимо пізніше в XIV ст. у Литовсько–Руській державі.

Невелика, з неоднорідним населенням, та ще й з перевагою в ній русів, Хозарська держава не могла воювати Україну, і тому обмежилася до контролю волзького торговельного шляху. Та контроль давав їм великі прибутки (мито було 10% вартости товарів), і тому їхні міста були багаті і культурні завдяки культурним русам. Лише тоді, коли араби загородили хозарам торговельний шлях на південь, вони примушені були воювати арабів. Та в 737 році араби все ж завоювали Вірменію, Грузію, Азербайджан і тим дуже ослабили Хозарську державу. Остаточно добив її наш король Святослав.

Найменш відома доба нашої історії — це п’ять століть: VI–X. Головним джерелом писаних відомостей про нашу праісторію є писання грецьких (візантійських) істориків. А якраз тоді (VI–ІX) Візантія горіла в полум’ї безперервних війн з персами, ґерманами, аварами, болгарами, і, цілком природно, вся увага грецьких істориків зверталася на ті війни, а про нас писали мало.

Мало, але писали. Лише наші історики тих писань не дуже шукали, мабуть, чекали на те, «що німець скаже» (пригадайте Т. Шевченка: «німець історію нам нашу розкаже»). А «німці» (с. т. москвини і німці) докладають усіх зусиль, щоб доказати світові, що українці не можуть мати своєї держави, бо вони ніколи її не мали. Коли ж наші тисячолітні могили відкрили світові ту брехню, то «німці» проголосили ті могили не українськими, а могилами зайдів (скитів, сарматів, ґотів). Коли ж ми знайшли могили трипільців, то ті скито–сармато–ґотські теорії захиталися. Залишився «порожнім» ще період XV–X ст., про який ми поки що маємо обмаль свідоцтв. Це і використали москвини та німці. Вони від відомої вже сарматської доби перескочили відразу до Київської, цілком замовчуючи аж п’ять століть нашої історії, від VI до X ст. Виховані на їхніх теоріях, наші історики покірно пошкандибали за ними: в найбільшій нашій десятитомовій праці М. Грушевського знайдете лише кілька сторінок неясних згадок про Антську державу. За М. Грушевським усі інші наші історики починають історію України лише від X ст., збуваючи кількома реченями вдесятеро більший і славніший праісторичний час, включно з VI–X ст.