Українець і Москвин: дві протилежності

По льодовій добі праруси, що залишилися в Україні, так розмножилися, що мусили розселюватися на всі сусідні землі, крім Півночі, де ще були великі холоди від близького льодовика. Ці емігранти з України стали зародками майже всіх сучасних європейських народів. Майже всіх, тому що до Европи емігрували також і люди з Малої Азії та Африки. Частина їх була праруси (етруски, кельти), нащадки тих прарусів, які колись втекли від льодовика з України, але частина була нащадками пралюдини, яка зародилася і розвинулася в самій Малій Азії (греки, германи). Пізніше, за праісторичної ще доби, було ще більше переселювань різних народів чи племен і з України і до України. Але характеристичною їх ознакою було походження від прарусів. З України емігрували до Малої Азії кімри, гітити, а до Европи — кельти. Отже, праруси за часів далекої праісторії заселювали всю Европу, крім її північної частини, та більшу частину Малої Азії. Окремі відгалуження бачимо в Північній Африці та Індії.

За праісторичних часів вся Европа була вкрита пралісом, і тому праевропейці жили з полювання та рибальства. На півдні ж України ліс не міг рости на лесі, і тому утворився степ, частинно лісостеп, отже, створилися природні передумови для скотарства та рільництва. З тих причин праруси в Україні перші з усіх народів Европи почали займатися скотарством та рільництвом, а це було рівнозначно з початком вищої людської цивілізації та культури. Таким чином, Праукраїна випередила на багато століть західноєвропейські народи в культурному розвитку, що і бачимо в трипільській культурі.

Праруси трипільської доби були дуже великим (перелюдненим) культурним, скотарсько–рільничим і торговельним народом. Отже, ясна річ, мусили мати (і мали) упорядкований суспільний лад — державу. Трипільська культура мала на всі 100% український характер. Отже, маємо повне, обґрунтоване право вважати цю державу першою державою української нації або першою добою української державности; добою, яку, за браком іншого означення, називаємо трипільською. Назва наступної доби цієї держави — «скитська» — цілком штучна, накинена греками пізнішим історикам, які пов’язали цю грецьку назву з гіпотетичним приходом в Україну мітичних іранців в VII ст. до P. X.

Ніяких справжніх доказів приходу в Україну великого, чужого народу НЕМА. Факт, що в Україні знайдені могили з VII–VI–V ст. до P. X., доказом приходу НЕ Є, бо ж маємо ще старші могили, а різниці між ними і трипільськими можна пояснити так само добре еволюцією трипільців, бо ті різниці другорядні, а в головному — в РЕЛІҐІЇ бачимо не лише подібність, але навіть ТОТОЖНІСТЬ. У всіх тих «трипільців», «кімрів», «скитів», «сарматів», «аланів», «антів» найголовнішим божеством була Велика Богиня–Мати. Вже цього одного факту досить для доказу їх національної єдности. Не можна змішувати значення релігії за тих часів із її значенням за наших часів. Навіть у XVII ст. в Україні ототожнювання «православний — русин» чи «католик — поляк» мало основи. Це ототожнювання не було наслідком лише політичних подій того часу, але воно було також відгомоном самої генези релігії, відгомоном з праісторії, байдуже, що не усвідомленим.