Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Київ — найстарша і найдальше на схід висунена твердиня європейської культури — з повним правом може називатися Вічним Містом, що і своїм віком, і своєю культурою, і роллю в історії дорівнюється іншому Вічному Місту — Римові. Так! З повним, заслуженим правом можемо сказати, що наш Київ є III Римом. У його вічному сяйві жалюгідна фантазія диких москвинів: Москва — III Рим, направду, є така блазенська карикатура, що з неї, як говориться, кінь регоче.
Наколи в VI–IX ст. столиця жила повним життям, то ясна річ, ним жили і ближчі і дальші околиці, провінція, Україна. Наші старші історики цього (VI–IX) життя не досліджували. Щойно тепер молоді наші історики починають більше цікавитися цією добою. Лише починають, а вже вирисовується образ української держави VI–IX ст. Напр., В. Мацяк пише (переказуємо скорочено) візантійські письменники не згадують про існування держави антів, але пишуть про великі воєнні акції їх. Значить, щось існувало. Вони згадують про антських королів Божа (380 p.), який вигнав ґотів з України та про Мезамира, який воював в 550–560 роках аварів. В X ст. два арабські історики, Абдул Хасан Масуді та Ібрагім Ібн Якуб, згадують про нарід Валінана з королем Маджаком чи Махом. У київських літописах говориться про запеклу боротьбу дулібів проти аварів в VII–VIII ст. та про цілковите знищення аварів дулібами. За тих часів авари мали велику силу, отже, щоб їх знищити, і то цілковито, дуліби мали б бути сильнішими за аварів, с. т. мали б мати якусь державну організацію і державний провід. Масуді двічі повторює, що анти мали свою державу, як він висловлюється, «з прадавніх часів», с. т. в століттях перед X ст. В. Ключєвскій думає, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом короля дулібів. Те саме думає другий московський історик — Б. Грєкав. Чеський історик Ф. Дворнік пише, що держава антів сягала аж до Шлезька (F. Dvornik. «The Making of Central and Eastern Europe»).
В. Мацяк наводить переконливі докази, що столицею тої Антської держави було місто Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів, отже, було зародком Львова (за: В. Мацяк. «Львів–Головське — центр нашої Антської великодержави»). Виглядає, що Львів є на яких 600 років старший, як його офіційна метрика з 1256 року. А фактично ще старший, бо ж існувало, мабуть, ще перед тим, як стати столицею Антської держави. Отже, і друга наша столиця може помірятися віком з Лондоном, Парижем, а про Берлін і говорити нема що.
Проф. П. Третьяков пише, що анти і роси — це два імені того самого народу, що створив Київську Русь (П. Третьяков. «Васточна–славянскіє племена»).
Київська Русь успадкувала від своїх попередників ВСЕ, отже, і їхню внутрішню та зовнішню політику. Київська Русь була, як її попередники, переважно торговельною державою, і тому енергійно пробувала опанувати всі торговельні шляхи з України на південь, південний схід і захід. Поперед ми говорили про боротьбу, що її вели століттями різні народи за опанування і контроль двох найголовніших торговельних шляхів України. Ключі до них лежать: один на західному побережжі Каспійського моря, а другий на західному побережжі Чорного моря.
За часів Святослава Великого перший ключ мали хозари, другий — греки. Святослав Великий добре розумів, що Русь із–за свого географічного положення на межі двох світів, не вдержить своєї державної незалежності, якщо не виросте на світову потугу. Він розумів у X ст. те, чого не розуміли наші недойшлі політики в XX ст., що селянська Русь не може вирости на світову потугу, щоб оборонити свою волю, навіть хоч би і намагалася.
За старих часів (і не лише за старих) джерелом багатства була закордонна торгівля. Святослав Великий дуже добре розумів, як і чому маленький народець — греки, виріс на світову імперію; теж розумів він джерело багатства і сили Хозарської держави. Відібрати ключі від торговельних шляхів від хозарів і від греків, с. т. стати твердо лівою ногою на Волзі, а правою на Дунаю, і взяти в українські руки керму міжнародною торгівлею на всьому великому просторі, що його пов’язують ці два великі торговельні шляхи, — це був справді ґеніяльний план великого державного мужа — нашого імператора Святослава Великого.
Ми не сумніваємось, що якби Святослав Великий прожив був ще 10–20 років, то він був би той план виконав. Та наша щербата історична доля не дала йому тих 10–20 років, як не дала і другому нашому велетневі — Великому Богданові 5–10 років на вирішальний удар по зненавидженій ним Московщині.