Українська література 17 століття

1 поднесл Ярослав руки до неба, з плачем мовячи:

— Ото кров брата мойого взиваєт до тебе, господи боже мой, яко Авеля невинного. Которому ти сам помсти, господи!

І тоді, рекши, ударив на войсько Святополково з великою арматою в п’ятковий день, праве коли сонце всходило. А святих Бориса і Гліба, братов побитих, аби ся за ним господа бога молили, взивав. Там же ерогая і кривавая була битва і поразка великая, іж ся з собою зступували по трикрат войська і, беручись за руки, мечами сікли.

Всяко ж господь бог помогл Ярославу, которий кгрунтовне всю силу Святополкову і печенігов поразив і погромив.

А Святополк, будучи од Ярослава поражоний, утікл з побоїща. А з волі божої осів його біс і розслабив так, іж не могл і на коні їздити.. А перебігши Литовськую 10 і Польськую 11 землю, прибігл на пущу межи Чехи 12 і Ляхи і там свойого нецнотливого живота докончив. І єст там пропасть аж і до сього дня теперешнього, где ся Святополк запав, з которої виходить смород ядовитий на обавленіє людєм.

Так по смерті Святополковой перестали розтирки в Росії. Тоді князь великий Ярослав почав безпечне панувати на всій землі Руськой. А жалуючи невинної смерті брата Гліба, которого злостивий Святополк забив, послав дворян з свяще-ііики шукати тіла його в пущі 'Смоленськой.' Котороє по том (яко сам господь рекл: «Не може град укритися, верху гори стоячий»), іж там, где було тіло святого, світлость великую многії видали і невиповіданнії голоси ангельського співання слишали, знайшли.

І казав є Ярослав почесне в гробі вложити; і провадив до Вишегорода; там же його положив подлє святого Бориса, другого брата. Од которих великії чуда і ісцеленія з вірою до них приходячим діяли.

А так, кождий благочестивий християнине, о том відай, іж церков святая, матка наша, тих святих млоденцов до обходу рокового а святих Христових мучеников почту, то ест Бориса і Гліба, нареченних на святом хрещенію Романа і Давида, подала не надаремне, а то власне для святого і побожного їх житія і для всякого святобливого їх поступку. Кгди ж, абовім, хотяй молодшими були межи своєю братією, але старії і досталії показували в собі обичаї: боязнь божую, повольноє ку старшим послушенство, покору, тихость. І роз-тропность в літєх оних в них квітнула, і довтіп до науки.великий, а звлаща до Письма Святого. А поступуючи в набо-женстві і в пильних к господу богу молитвах, часто се сповіддю і уживанням пречистих і животворящих таїн на вищії цноти що день і горячую охоту ку господу богу здобували. Ач в кождом стані зацний христіанський і досконалий живот, яко маєт много поту і праці, так маєт слушную славу од бога і од людей, всяко ж на великих панських і князьких станах особливоє маєт подивення і большоє люду божого будування, бо труднійшая їм дорога, коли достаток, розкоші пінязів і іншії ліпи до злого і сіті до гріха в руках мають і ужити їх, скоро схочуть, можуть. Прето, яко речі рідкої і великої, Письмо сє Святоє дивуєт: «Благословенний,— повіда,— богатий, не леда-которий, але той, которий ся без змази нашов, а за золотом ся не пустив а надії в пінязях і кохання свойого в скарбах не положив». А которий ся таким найдет, хвалить його будем. Бо тії святії млоденці чинили диви в животі своєму: могли преступити, а не преступили, могзло чинити, а не чинили. І для того умоцнено єст добрость [їх] в господі. А милостиню їх славить вся церков святая. Славить вся церков і будується большей з великих станов, яко то в витоком маєстаті позверхнє панувати, а низькую покору на серці заховати, багатества міти, а ними гордіти, в розкошах опливати, а ними ся не мазати, молодими бути, а старих умерт-вення на тілі носити.