Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Двоє із них одійшли по один бік хати, а двоє — по другий,
і, сховавшись, дожидали із самопалами приходу розбійників.
Коли бачать, виходить із пущі чоловік святоліпний, бородатий, з довгим волоссям, в одежі, з лика сплетеній, довгій, за коліна, з рукавами по лікті, у високих, до половини гомілок, плетених личаках, із чернечим, теж сплетеним із лика, підкапком на голові і з сокирою’ в руці- Наблизившись до хатки, він одразу духом відчув присутність людей і метнувся назад у пущу. Ті ж, побачивши його і зрозумівши, що се пустельник, кинулись за ним навздогін, гукаючи:
— Не тікай од нас, чоловіче божий, підожди, змилуйся над нами, християни єсьмо, з дороги збилися.
І сказали, з якого міста вони.
Той же, почувши, що християнами суть, зупинився.
Вони ж наблизились і поклонилися йому до землі
А він, привітавши їх Христовим іменем, сказав-:
— Господь і бог наш Ісус Христос, благословенний вовіки, хай благословить і помилує вас, дітоньки!
Вони ж відповіли:
— Амінь!
Пустельник увів їх у хатку і, молитву сотворивши, дав їм тих груш попоїсти, що в хатці були.
Як повечоріло (пізно-бо вже було, коли пустельник прийняв їх у хату свою), став старець на молитву. І вони з його повеління стали. Казав їм стояти, не озираючись ні туди, ні сюди, ні на нього, тільки з благоговінням, додолу очі опустивши, на землю дивитись і слухати молитву.
Коли ж молились, один із них, не втерпівши, глянув на старця і побачив, що той не на землі стоїть, а на повітрі, руки простягає до неба, а ноги його, вище колін, на повітрі стоять.
Невдовзі, скінчивши молитву, повелів пустельник їм спати. А сам, трохи посидівши, вийшов із хати і цілу ніч, стоячи на повітрі, слізно молився.
Один же із них, той, що стеріг своїх товаришів, які спали (такий-бо звичай севруки мають), те бачив.
Як почало світати, ввійшов до них пустельник і, розбудивши, сказав:
— Вставайте, час уже богу молитись і виводити вас із пущі.
І знову, молячись, бачили, як він на повітрі стояв.
По молитві рушили — повів той їх із пущі.
Ішли вони попереду. А старець розпитував про церкви православні і ... * нині стоїть і повчав їх, щоб завжди молились, доброчинно жили, нікого ні в чому не зобиджали, а в правовір’ї щоб були тверді й непохитні. Розпитав і про Печерський та Межигірський монастирі2, як вони утримуються, і про архімандрита печерського Єлесея 3, чи живий ще (тоді-бо ще живий був).
Один же із тих козаків, котрий позаду йшов, позначки робив на деревах, куди вони йшли, щоб по тому можна було розпізнати дорогу до старця.
І за два дні вивів той їх із пущі, показав пряму дорогу до їхнього міста і, благословивши їх іменем господнім, знову хотів заглибитись у пущу.
Ті ж, поклонившись йому, богом наставлені, аби такий дорогоцінний скарб, у пущі знайдений, безпам’ятно знову в пущі невідомістю покритий не зостався, зі сльозами почали умовляти старця, іменем господнім заклинаючи, аби сказав їм, хто він такий, звідки і як прийшов у пущу сю, і чи багато часу минуло, відколи він у ній живе.
Той же, заохочений ними, помалу почав казати їм таке:
— Я,— мовив,:— дітки, чернець із Межигірського монастиря. І там живучи, зваблений дияволом, у гріх упав. Та бог благодаттю своєю, не бажаючи смерті грішникові, привів мене до тями. І я, побачивши своє падіння, почав каятися
і молити бога, аби наставив мене на покуту. І коли я молився, спала мені на серце думка: «Піди з монастиря і йди в пущу, там і знайдеш покуту». Прийнявши сю думку за боже оповіщення, я мовив: «Ти, господи, котрий хочеш спасення усім людям, наставив мене волею Своєю, аби пішов я вказаною тобою дорогою». Отож, молячись, пішов я, і за божим промислом і наставленням прийшов у пущу сю, і вже тринадцять літ, не спіткавши жодної людини, сам-самісінький, як мене бачите, благодаттю його пробуваю в хаті тій, що в ній ви побували, плодами лісовими живлячись.
Запитали вони, яке ім’я йому.
Той же сказав:
— Грішний і непотребний раб божий Григорій я.
Вони, поклонившись, благословення у нього попросили.
І сказав він:
—Хай благословить і помилує вас бог, котрий живе на Сіоні в Єрусалимі!
І се сказавши, повернувся у пущу.
А вони пішли своєю дорогою, славлячи бога, котрий сподобив їх угодника свого бачити, подібного до Павла Фівейського 4.
Прийшовши в місто, вони нікому не розповіли про бачене і довго мовчали про се. Та з часом, волею божою згадавши свою пригоду, почали розповідати її ієреям та городянам.