Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А он рекл:
— Єсли то правда будет, по том познаю, же віра хрис-тіанськая єст правдивая і бог їх над всі боги.
І казав ся крестити.
А гди єпископ його почав крестити, сталося знаменитеє чудо. Альбовім скоро, только вступив Владимир в святую купель, зараз, як луска з очей його спала, і видів ясно, як і первей, і жадного болю не мів, якоби иігди на очі не хорів. За що славив бога, в святой тройці єдинаго, мовячи:
— Тепер позналем правдивого бога.
На святом крещенії дано йому ім’я Василій.
Просвіщен будучи, Владимир душею і тілом радовався.
Що видячи бояре його, многії з них крестилися.
Учинивши Владимир весіллє ведлуг звичаю і взявши бла-гословеніє і митрополита Михаїла од святійшаго патріархи Сергія Царигородського, їхав до Києва.
Гди приїхав, люд посполитий з великою радостю його вітав.
Привіз теж на той час з собою і мощі святого священно-мученика Климента і ученика його Агафангела і іних немало, образи, книги, апарати і іния начиння церковния, священ-ников, діаконов, іноков, дяков і розмаїтих ремесников з Греції до Києва.
По том назначив день всьому поспольству до крещенія святого і казав по всем місті в Києві кликати, мовячи:
— Єсли хто не будет того і того часу на ріці Почайной, так багатий, як і убогий, старий і молодий, невольний і вольний, той будет господу Ісусу Христу, богу правдивому, і мні противний.
Тоє люде слишачи, ішли всі часу назначоного на ріку Почайную.
Где ся, коли уже било вельми много обойого полу вшеля-кого возрасту людей зобрало, і сам Владимир зо всім грецьким духовенством там прибув. І казав увойти большим у воду глубшей, малим зась мільшей, а священиком, при берегу стоячи, їх крестити.
Священиці, кождому з них даючи з особна імена і молитви над ними, до крещенія святого належачії, читаючи, крестили всіх во ім’я отця і сина і святого духа.
Того ж дня сам митрополит Михаїл всіх дванадцяти синов Владимерових, которих з розних жон мів, особно в криниці окрестив. І од того часу тую криницю над Дніпром, где ся оні крестили, і по сей день Хрещатиком кияне зовуть.
По святом крещенії молився господу богу святий Владимир так:
— Боже, сотворивий небо і землю, призри на новокре-щенних людій твоїх сих, дай їм, господи, істинно познати тебе, бога правдивого, утверди їх в православной вірі. І мні поможи, абим звитяжив так видимих, як і невидимих всіх неприятелей. Амінь.
По том зараз Владимир послав по всіх містах і селах крестити всіх, которії-кольвек били в його панстві. А єсли би ся хто крестити не хотів, на таких караннє яко на непослуш-пих постановив.
Приказав теж болванов палити, крушити і божниці до грунту вивертати, а на тих місцях церкви святії ставити.
А найпервій сам поставив церков в Києві во ім’я пресвятая богородиця праве царським коштом, на которую і десятини
зо всього панства свойого казав давати. Которую і тепер зовуть Десятинною.
Тут спомнім о болванах, которих оні міли за боги, не іж би годні били і споминання, але аби-сьмо познали, якою сліпотою болвохвальства на той час диявол посліпив бив людей і до якого шаленства приводив і ошукання же не тільки не знали правдивого бога, але єще і бездушним німим речам, од людей учиненим, належачую честь бозькую оддавали.
Первий теди в них бог бив Перун, з дерева учинений на образ чоловічий. Голова йому била срібраная, а уси золотії. В которого камінь бив в руках вельми ясний. Пред которим огнь завше горів. А єсли би ся трафило за недозорством попа їх служачого огню згаснути, такого без вшелякої вимовки, як непріятеля бога свойого, убивали.
Вторій бог — Волос 26 — бидлячий.
Третій — Позвізд. Інії його звали Похвіст, а нікоторії і Вихром його називали. Того визнавали бити бога воздуха, погоди і непогоди.
Четвертий бог — Ладо 27. Того вірили бити богом весєлля, утіхи і вшелякого доброго повоження. Тому офіри приносили» которії женитися міли, аби за його помоччю веселлє доброє і житіє любовноє міли. Того Лада по нікоторих сторонах і до сього часу на вєеєллях, руками плещучи, або о стол б’ючи, «Ладо, Ладо» співаючи, в піснях своїх часто його споминають.
П’ятий — Купало 28. Которого урожаю бити бога розуміли. Тому теж, шаленії і зведенії, подяковання і офіри приносили на початку жнив. Которому то Купалі, богу, або рачей бісу, по нікоторих сторонах і тепер пам’ятку одправують, а особливе в навечеріє рождества святого Іоанна Предтечі, таким способом. В вечір зобравшися, млоденці і панни плетуть собі вінки із зілля розного, которії кладуть на голову і опоясуються їми. Кладуть зась огонь і беруться за руки і около огня оного скачуть, співаючи пісні, в которих часто споминають